ДАВАЛЬНИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Перевірте закінчення місцевого відмінка іменника або прикметника після прийменника по: має бути місцевий, а не давальний відмінок.

Під впливом російської мови в місцевому відмінку множини українських іменників часом ставлять закінчення -ам, -ям замість -ах, -ях: рахує по пальцям, читає по складам, ходить по кімнатам, по нашим підрахункам. Такі вислови помилкові. Закінчення -ам буває тільки в давальному відмінку множини: «Дам лиха закаблукам...» (народна пісня). Потрібно зважати ще й на закони словотворення. Якщо конструкції «читати по складах», «їздити по селах», «мандрувати по горах і долинах» побудовані відповідно до норм української граматики (прийменник по виражає просторові відношення), то в інших випадках слід шукати варіанти: «рахувати на пальцях» («рахувати по пальцях» має інший семантичний відтінок), «за нашими підрахунками» тощо.

Як відомо, іменники чоловічого роду другої відміни мають у давальному відмінку однини закінчення -ові після основи на твердий приголосний та -еві, -єві — після основ на м'який або шиплячий приголосний: «Та й не дала тому козакові ні щастя, ні долі» (народна пісня); «Масючка вже постерегла, що молодому паничеві сподобалася Галя» (І. Нечуй-Левицький); «У бою Андрієві так любо відчувати другове плече» (В. Сосюра).
Є ще й паралельне закінчення давального відмінка -у, -ю, яким слід користуватись тоді, коли поряд стоять у цьому відмінку два іменники чоловічого роду, з яких один уже має закінчення -ові, -еві або -єві: «Передай листа товаришеві Бондаренку» (з живих уст).
Субстантивовані прикметники-прізвища, що мають суфікси -ов, -ев, -єв, -ів, -їв, у давальному відмінку однини закінчуються тільки на -у: Петров — Петрову, Щоголев — Щоголеву, Андрухів — Андрухову, прізвища з суфіксами -ин, -ін, -їн закінчуються на -у, а також на -ові: Завалишин — Завалишину і Завалишинові, Серпилін — Серпиліну і Серпилінові, Захар'їн — Захар'їну і Захар'їнові.
Наявність паралельних закінчень у давальному відмінку однини призводить інколи до надуживання закінченнями -у, -ю, замість основних -ові, -еві, -єві. «Андрію Олексійовичу здавалося, що він і на цей раз не помиляється», — читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не взяв до уваги, що він поставив ім'я та по батькові не в давальному відмінку — Андрієві Олексійовичу, — а в кличному, який бачимо, читаючи далі оповідання: «Андрію Олексійовичу, спиніться!»
Не слід забувати, що в українській мові є характерний кличний відмінок однини жіночого роду (нива — ниво, Марія — Маріє) й чоловічого (дуб — дубе, піонер — піонере, батько — батьку, Григорій — Григорію).
Українська класика, фольклор і живе народне мовлення пильно додержуються форм кличного відмінка: «Іди, Петре, до тієї, котру щиро любиш» (І. Котляревський); «Козаче, соколе, візьми ж мене з собою на Вкраїну далеку» (народна пісня). Із цього можна зробити висновок, що й нам не слід уникати без усяких на те підстав цієї особливості нашої мови.

В українській класиці й живому народному мовленні часом трапляються іменники й займенники в давальному відмінку, тимчасом як у сучасній мові вживаються конструкції з прийменником і родовим відмінком: «Пани б'ються, а мужикам чуприни трясуться» (М. Номис) — «Пани б'ються, а в мужиків чуприни трясуться»; «Він як угледів дівчину, аж очі йому засвітилися» (Марко Вовчок); «Вовкові барана з горла не видереш» (М. Номис). Сучасна українська літературна мова в таких випадках більше користується конструкцією з прийменником і родовим відмінком іменника або займенника, а ця давня форма давального відмінка може виступати стилістичним засобом: «Очі чоловікові заясніли, голос подужчав».

Перевірте відмінок слова, залежного від діприкметника підконтрольний, який керує іменником у давальному (комусь, чомусь), а не родовому (когось, чогось) відмінку.

Перевірте відмінок слова, залежного від дієслів дякувати, подякувати, які керують іменником у давальному (комусь, чомусь), а не родовому (когось, чогось) відмінку.