ГЛУЗ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Глуз (у), мн. глузи,-ів, розмовне. – насміхання, глузування з когось, чогось. На глузи брати (підіймати). « – Добре, що я не вів машину, – ніби сам собі зауважує Михайло, – до нового б року вистачило глузів» (Юрій Яновський). «Обличчя в Мишуні було круглясте, губи пухкі, і саме вони викликали нестерпні глузи дівчат» (Юрій Яновський).
Глузд (у), розмовне. – розум, тверезе розуміння речей.. «У голові судді не жив як треба глузд – він все підписував, а правив секретар» (Левко Боровиковський). «Переміг здоровий глузд» (Ірина Вільде).

Правильніше: жартувати (насміхатися, глузувати, кепкувати) з кого; на глузи брати кого; смішки з кого робити

Правильніше: брати на глум (на глузи, на кпини)

Правильніше: насміхатися (глузувати, глумитися, кепкувати, кпити) з кого; на сміх (на глузи, на глум, на кпини) брати (підіймати, здіймати) кого; сміхи збивати з кого

Правильніше: кпити; брати(підіймати) на кпини (на глузи, на сміх)