ВІДПОВІСТИТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

я затрудняюся вам відповісти

Правильніше: мені тяжко (важко, трудно) дати вам відповідь (вам відповісти)
Мова – не калька: словник української мови

у нього на все є відповідь

Правильніше: він на все відповідь (відказ) має; він на все має що відповісти
Мова – не калька: словник української мови

сказати (відповісти) невпопад

Правильніше: сказати (відповісти) не до ладу (невлад, невлучно, не до речі)
Мова – не калька: словник української мови

нелюб'язно (неприязно) відповісти

Правильніше: відповісти крізь зуби
Мова – не калька: словник української мови

не знаходити відповіді

Правильніше: не знати, що відповісти (відказати)
Мова – не калька: словник української мови

не знайшов, що сказати (відповісти)

Правильніше: не здобувся на слово (на відповідь)
Мова – не калька: словник української мови

не залишайте мене без відповіді

Правильніше: не відмовтеся відповісти (відписати) мені
Мова – не калька: словник української мови

відповісти ударом на удар

Правильніше: дати (накласти, відважити) здачі
Мова – не калька: словник української мови

відповісти грубо, образливо, уїдливо

Правильніше: відважити солі
Мова – не калька: словник української мови

Дієвідміна слів дати, їсти, відповісти, розповісти, бути

Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення -еш (-єш), -иш (-їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш. Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш, як то часом, надто в західних областях України, кажуть.
Дієслово бути має в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка-Основ'яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я — учень V класу, ти мені — родич, він тобі — товариш, — залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».
Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть — архаїчні. Форма суть трапляється в південно-західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).