ВИНА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: на того вина, кого вдома нема

Правильніше: не мій гріх

Правильніше: при чарці вина

Правильніше: убити муху (джмеля)

Правильніше: з чиєї вини

Правильніше: зі своєї (з власної) вини (провини, причини); самохіть

Правильніше: утопити лихо (горе) у вині (в горілці)

Правильніше: З вини дітей

Правильніше: і шапка не горить на кому

Правильніше: привинювати

Правильніше: поставити за провину; привинити

Правильніше: звинуватити когось

Правильніше: з чиєї ласки; через кого; з чиєї вини (причини)

Правильніше: прикинути вину (провину, причину) кому; скинути (накинути, скласти, покласти) вину (провину) на кого

Правильніше: почувати (відчувати) себе винним; почувати (відчувати) свою провину (вину)

Правильніше: вистояне вино

Правильніше: звертати (звалювати, скидати) вину на кого

Правильніше: викликати вогонь на себе

Правильніше: безвинно

Правильніше: збільшити провину

Правильніше: ставити за провину

Із якогось часу київська опера стала друкувати на своїх афішах назву п'єси «Пикова дама» замість «Винова краля», як писалось і говорилось раніш і як наводить і тепер Українсько-російський словник АН УРСР.
Нагадаймо назви мастей у картах: вино — по-російському пики, жир — трефы, дзвінка — бубны, чирва — черви («В яку масть ви ходите? Нащо жир, коли треба дзвінки або вина?» — І. Нечуй-Левицький).
Від цих іменників — назв мастей — творяться й відповідні прикметники: виновий (винова краля), жировий («Очі витріщив, як жировий туз». — М. Номис), дзвінковий (дзвінкова краля. — Словник за редакцією А. Кримського), чирвовий («У буденні дні все в халатику та в халатику або й так вискочить — боса, підтикана. А тепер, бач, яка краля чирвова». — І. Рябокляч).
Нагадаймо за одним заходом і українські назви фігур у картах: нижник або филька — по-російському валет, краля — дама, король — король. Від зображення нижника на картах походить образний російський вислів лежать валетом, цебто ногами поряд, а головами в різні боки, який по-українському буде не лежати валетом, як надруковано в одному сучасному оповіданні («В хаті було так тісно, що декому довелося спати валетом»), а лежати митусь (або митусем): «Ми звечора полягали як треба, а вранці митусем лежали, бо вночі дуже ворочались» (Словник Б. Грінченка).
Наш народ послугується всіма цими словами, отож нема чого цуратись їх українським театрам, пресі й художній літературі.

«Він довго ховався, але чи страх переміг, чи заговорила совість — прийшов-таки з повинною до міліції», — читаємо в репортерській замітці й напружуємо думку, щоб точно зрозуміти фразу: чи то якийсь правопорушник прийшов до міліції з якоюсь жінкою, в чомусь зобов'язаною, чи то він прийшов признатись до своєї вини, визнати свою провину або помилку, покаятися в тому, що накоїв. Адже слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду, а не іменник: «Весною на економії пан роздав на кожну хату по двадцять качиних яєць, а восени кожна молодиця повинна була принести на економію двадцять качок» (І. Нечуй-Левицький); «А коли ж ти, дівко, горда, ти повинна жарти знати: як парубок зачіпає, ти повинна жартувати» («Материалы и исследования» П. Чубинського).
Проте в художній літературі траплялося це слово й з функцією іменника як відповідник до російського повинная: «Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою» (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, приміром, слово бумага замість папір («На щуку хтось бумагу в суд подав». — Л. Глібов), щоб надати тексту офіційно-канцелярського колориту. Навряд чи є потреба в сучасній діловім і художній мові користуватись цими канцеляризмами, коли є в народній мові давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), признання до вини, каяття. Російський вислів принести повинную краще перекладати українською мовою — признатись у провині, покаятися, повинитися. Через те в репортерській (фразі, наведеній на початку, точніше й краще було б висловитись так: «прийшов-таки повинитись до міліції» (або «прийшов-таки до міліції признатись у провині»).

Правильніше: Ставити за провину