АНГЕЛ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: божий посланець

Правильніше: злий дух; нечистий

Коли Київська Русь прийняла християнство і посилилися контакти з Грецією, до нас прийшло багато нових слів. Одні з них проникали через книжну старослов'янську (її називали ще церковнослов'янською) мову, що була свого часу літературною для багатьох народів, інші – усно. До книжних запозичень належать, зокрема, слова ангел і Євангеліє. Ангел грецькою означає «посланець» (ідеться не про звичайного посланця, а про особливого – з неба). Це релігійне значення слова на противагу світським (ангел – «заступник, оборонець взагалі» й «добра, гарна, лагідна людина, переважно жінка») розвинулося згодом, на основі першого. Щоправда, для сучасної мови переносне вживання цього слова не типове. Не випадково СУМ супроводжує обидва значення ремаркою «застаріле». У нас грецький іменник зазнав деяких змін, але варіант ангел усе-таки найприйнятніший для літературної мови, надто для конфесійного стилю. В інших стилях, зосібна в розмовно-побутовому, художньому, нарівні з основним варіантом уживають також янгол (ангол і янгел здаються менш перспективними).
Від тієї самої основи, що й лексема ангел, походить Євангеліє. Поділивши його на дві складові частини, одразу помітимо прозору спорідненість обох слів: Євангеліє дослівно означає «добра вість». Її несли учні Ісуса Христа Матвій, Марко, Іоанн і Лука, розповідаючи людям про життя та діяння свого Учителя, наголошують автори посібника «Культура мови на щодень».
Слово Євангеліє з грецької через церковнослов'янську мову спочатку засвоїлося в українській як іменник середнього роду. Таку форму зафіксовано у Словнику староукраїнської мови XIV-XV століть. Однак і це слово з часом трохи змінилося, зокрема, стало виступати в жіночому роді – Євангелія. Крім грецького запозичення Євангеліє, в українську ввійшла і його калька, причому з церковнослов'янським елементом благий (тобто «добрий»): благовіствованнє, що мало поширення в конфесійному стилі української мови. Натомість у писемну практику міцно вкоренилася назва свята у відповідному до фонетичних законів нашої мови оформленні – Благовіщення – день, коли, за Євангелієм, ангел Гавриїл оповістив діву Марію: «Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус» (Біблія, переклад Івана Огієнка).