ОКСАНА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Добрий день! Читаю «Хрещатик» і бачу, що в деяких ваших співробітниць таке ж саме ім'я, як і в мене, – Оксана. Мені воно дуже подобається, а звідки походить і що означає, не знаю. То, може, розповісте в «Уроках державної мови». Буду вдячна. Оксана Радченко, киянка.
Як стверджують науковці, серед східних слов'ян воно поширилося ще за часів Київської Русі у формі Ксенія, запозиченій з грецької мови. Від чого саме походило візантійське ім'я Хеnіа, остаточно не з'ясовано. За однією версією – від слова хеnіа («гостинність»), за іншою – від хеnіos (жіночий рід – хеnіа – «чужа, чужоземка»). Пристосовуючись до народного мовлення, це ім'я зазнало певних змін. Зокрема, в українців прижилася форма Оксана (зрідка Оксеня), в росіян – Аксинья, в білорусів – Аксана.
В Україні, переважно в її західних областях та на Поділлі, побутує також первісне ім'я Ксенія (Ксеня). Пригадаймо з популярної пісні такі рядки:
Гуцулко Ксеню,
Я тобі на трембіті
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про любов.
Воно трапляється і в творах багатьох українських письменників. «Сіда хлопець у свій човник Та бере весельце, Стиснув ручку, махнув веслом, «Прощай, Ксеню, серце!» (Леся Українка), «Ксеня кинулась до ліжка» (Михайло Стельмах).
На Наддніпрянщині ж нормативним стало ім'я Оксана. Згадаймо оперу Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», поезію Тараса Шевченка, Максима Рильського, прозу Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка, Олеся Гончара: скільки там наших чарівних Оксан, але часто, як і в житті, з нещасливою долею!
З часом ім'я Оксана поширилося й з-поміж росіян.
А офіційне ім'я Ксенія в класичній художній літературі засвідчено лише стосовно окремих соціальних груп – черниць, представниць панівного класу тощо. Ось і в Шевченка: «Вона (княжна) була ще молодою і прехорошая собою. На сонці дуже запеклась Та й занедужала. Лежала недовго щось. Седмиці з три, І все до крихти розказала Мені і Ксенії сестрі».
Ім'я Оксана (Ксенія) набуває і пестливих форм: Оксанка, Оксанонька, Оксаночка, Оксануся, Оксенка, Оксенька, Оксеночка, Ксенька, Ксененька, Ксенечка, Ксанка, Ксаночка, Ксюта, Ксюточка, Оксютонька, Оксюточка та ін.

«Жора і Женя побились об заклад, хто з них з'їсть більше кисличок. Не тільки Света, що перед цим бігала з хлопчиками наввипередки, але й Маша, яка сама могла впорати чимало кислиць, з жахом дивились, як хлопчаки над силу запихають собі в роти маленькі яблучка, що ніяк не хочуть більше туди лізти». Це — уривок з оповідання для дітей. Якби оповідання було перекладом із російської або в ньому мовилося про маленьких персонажів десь у Росії, — все було б у ньому цілком природно, та ба, автор — українець, дія відбувається на Україні, а герої оповідання — українські дітлахи, що живуть, ростуть і бавляться на тій землі, де з діда-прадіда дітей ласкаво звали Юрко, або Юрасик, Маруся, або Марійка. Важко сказати, чому автор дав перевагу Жорі над Юрком, Жені над Євгенком, Свєті над Світланкою, а з Марійки зробив Машу. Можна було б не звертати уваги на незвичайні ласкаві найменування українських дітей в одному художньому творі, але цей автор — не одинак. Дуже часто в українській дитячій літературі стали появлятися Гриші, Васі, Колі, Петі замість Грицьків (або Грициків чи Грицунь), Васильків, Миколок, Петрусів (або Петриків). Невже нашим авторам стали чомусь не до вподоби ці лагідні й милозвучні ласкаві дитячі імена? Дивна річ, тим більше, що й росіянам подобаються деякі українські ласкаві імена, через те можна назвати не одну Оксану-росіянку не тільки в Києві, а й у Москві, яку батьки воліли назвати українським ім’ям, а не російським Ксения чи ласкаво — Ксюша.
Захоплення іменами іншого народу можна спостерігати не тільки в нашій дитячій літературі, — це своєрідна мода, якоюсь мірою схожа з так званим стиляжництвом, коли замість Анн і Ганн з'явились Жанни, а Юріїв і Георгіїв замінили Юджини... Як і всяка мода, воно — скороминуще, тому в російських родинах тепер чимраз більше називають дітей давніми російськими іменами — Ирина, Мария, Илья, Никита. Треба сподіватися, що й наші автори дитячих книжок будуть називати своїх маленьких героїв — Юрась, Вітик, Надійка, Марійка, Катруся та ін.

«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича