ПЕРШОГО-ЛІПШОГО — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: будь-якого часу; у будь-який час; першого-ліпшого часу; першої-ліпшої часини; кожного часу; коли хочете; коли завгодно; будь-коли; повсякчас

Правильніше: з першою ж нагодою; першої ж нагоди

Правильніше: хто трапиться; хто попадеться; будь-хто, хто-будь; перший-ліпший (-кращий)

Правильніше: будь-хто; будь-який, який-небудь; всякий; кожний; перший-ліпший

1. Любий – любимий – улюблений
Любий. Якщо наголос у цьому слові на першому складі, то воно означає «милий, дорогий, коханий». Саме його використовували наші класики й народна творчість. «Ні, любий, я тобі не дорікаю» (Леся Українка). Якщо наголос на останньому складі, знайте: такої лексеми немає в українській літературній мові. Це слово-покруч прийшло у рекламу та в ЗМІ із суржику. Під впливом російського любой багато хто каже і пише: любий з нас, любі організації, на любий смак тощо. Такі вислови ненормативні. Відповідник російському любой – будь-який, усякий, кожний, перший-ліпший, про що вже йшлося в одній з попередніх публікацій.
Любимий. У мовному вжитку трапляються вислови з цим дієприкметником, котрий містить у собі відтінок пасивності, наприклад, «Мою першу, любиму й досі, вчительку звали Олена Северинівна» (Степан Олійник). Протиставлення пасивності активному станові особливо виразно проступає в зіставлювальних формах: «Зараз для мене щастя – любити вас і бути любимим» (Іван Кочерга). Орудний відмінок підкреслює пасивність, і тому сполучення типу любимий кимось («Любимий киянами парк») підтримує таке слововживання, хоча саме воно непродуктивне в нашій мові, якоюсь мірою суперечить її граматичній системі.
Відчуття системної невідповідності спричинило поширення іншої форми з тим самим значенням – улюблений. «Улюбленим заняттям Антосі було малювання» (Олесь Донченко). З погляду сучасної лексичної і граматичної норм перевагу треба надавати висловам улюблена справа (а не любима справа), улюблена книжка, улюблений письменник, улюблені місця, улюблений колір і т. ін.
2. Любимий і улюблений
Розрізняються значенням. Любимий – той, що оточений чиєюсь любов'ю, викликає в когось це почуття. Здебільшого вживається у сполученні із словами, що виражають одиночне поняття. Любима Вітчизна, любимий Київ. Улюблений – такий, якого серед інших найбільше люблять, який найвищою мірою відповідає чиїмось смакам, уподобанням, нахилам. Улюблена роль, улюблений жанр.
Підмінювати одне слово іншим не рекомендується. Помилковим є вживання: любимий літературний герой, любима книжка.

«У нашій школі любий учень розповість біографію Тараса Шевченка», — кажуть навіть учителі, замість того, щоб висловитись правильно: «Кожний (або всякий, будь-який, перший-ліпший, перший-кращий) учень розповість біографію».
Прикметник любий означає не «будь-який», як у російській мові любой, із якого й скалькували ті, що не знають гаразд української мови, нібито українське любий, а — «милий»: «Ні, любий, я тобі не дорікаю» (Леся Українка); «Дихни на повні груди, народе любий мій!» (П. Тичина), — або «приємний»: «Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив» (М. Номис).
Інколи трапляється не тільки в сучасній публіцистиці, а й у художніх творах прикметник любимий, що має тенденцію витиснути давній прикметник улюблений: «Вишивання — це її любима робота». Та чи є потреба в такій заміні? Давно відомий прикметник улюблений цілком передає те поняття, що його вкладають у любимий: «Улюбленим заняттям Антосі було малювання» (О. Донченко); «І шлють усі хвалу й привіт улюбленій країні...» (Н. Забіла) .
Іноді прикметник улюблений виступає синонімом слова коханий: «Вона бачила Ольгу... на таємних сходинах з улюбленим» (І. Франко).
Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є іменники улюбленик («...я був улюблеником у сім'ї». — М. Коцюбинський) та улюбленець — відповідники до російських слів любимец, баловень.

Правильніше: будь-хто, будь-який, який-небудь, всякий, кожний, перший-ліпший, перший-кращий