ПАМ'ЯТНІ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: усипати (дати, завдати) по саме нікуди кому; дати доброго прочухана кому; усипати перцю (бобу); дати пам'ятного

Правильніше: пам'ятка

Правильніше: пам'ятний; незабутній

Правильніше: видавити олію з когось; погріти (ломакою, києм) спину (плечі, ребра); дати (задати, всипати) бобу; погладити по спині; дати зуботичину (духопелів, духопеликів, чубровки, почубеньків, матланки, гарту, дранки, наминачки, перегону, швабу, шкварки); дати (задати) хльосту (хлосту, хльору, прасу, чосу, пинхви); дати [березової] припарки; дати (всипати) березової каші; дати (втерти) кабаки; дати (надавати) по шиї (по гамалику); дати пам'ятного (пам'яткового, в пам'ять, в пам'ятку); дати під [сьоме] ребро; дати по зубах; на кабаку стерти

Мають не тільки спільне значення, а й відтінки, за котрими розрізняються, не завжди однакову сполучуваність.
Меморіальний – слово іншомовного походження (memorialis латинською означало «пам'ятний»). У сучасній українській мові виступає зі значенням «той, що служить для увічнення пам'яті якоїсь особи або визначної події». Меморіальний знак, меморіальна дошка, меморіальний комплекс.
Пам'ятний – прикметник, в якого куди ширший спектр значень, ніж у синонімічного йому тільки в одному з них меморіальний. Це – «що добре зберігся в пам'яті, довго пам'ятається»: «Ох, і ловилися ж прокляті коропи в те літо пам'ятне» (Максим Рильський). А також «про якого пам'ятають»: «Не трепетать від пам'ятного стуку» (Любов Забашта). Синонімами до цього значення є знайомий, відомий. Уживається пам'ятний і для позначення того, чого не можна забути, синонімізуючись зі словом незабутній: «Все про нього, все про славного, вічно пам'ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша» (Гнат Хоткевич).
А близькі пам'ятний і меморіальний у значенні «який слугує для запам'ятовування, для нагадування про когось, щось»: «У Києві багато пам'ятників, пам'ятних плит і стел, меморіальних дощок» (з газети). Вислів меморіальний пам'ятник – неправильний, бо є тавтологічним сполученням.

Якось в Олексія Миколайовича Толстого запитали, які гріхи проти мови він вважає найтяжчими. У відповідь письменник перелічив чимало порушень мовних норм і з-поміж них назвав «перевантаження доповіді, лекції чи просто розмови зайвими словами на кшталт вільна вакансія, перша прем'єра», а також «інші підступні тавтології – повторення сказаного, тільки в інакшій формі, без кінця і без потреби вживані робота, боротьба тощо».
Чому підступні? Бо такі тавтологізми не завжди одразу впадають в око і легко проникають у мову. До того ж не всім точно відомо, що означають деякі з них, надто коли це іншомовні слова. Наприклад, іменник вакансія вже сам передає зміст «незайняте місце». Тому не рекомендується вживати сполучення вільна вакансія, звільнилася вакансія, треба вільна посада, звільнилося місце. Оскільки слово сувенір виражає поняття «річ, подарована або одержана на згадку; пов'язана із спогадами про кого-, що-небудь», означення для нього не потрібне. Вислови типу пам'ятний сувенір, сувенір на пам'ять є тавтологічними, і вживати їх у літературній мові не можна. Слід казати й писати: купити сувенір, магазин сувенірів і т. ін. Так само неприйнятні тавтологізми меморіальний пам'ятник і пам'ятний меморіал (тобто пам'ятний пам'ятник). Тут доцільніше використати лише одне із слів – пам'ятник чи меморіал. У сполученнях перший дебют, перша прем'єра, передовий авангард, захисний імунітет, головний пріоритет перші складники також зайві. Адже дебют – це перший виступ, прем’єра – перша вистава, авангард – і є передовий, імунітет – захисна реакція організму, а пріоритет саме й означає «верховенство». Іноді чуємо: є багато альтернатив; іншої альтернативи немає. Але ж альтернатива – то потреба вибору між двома можливостями. І замість цих висловів годиться вживати: є альтернатива; альтернативи немає або іншого виходу немає.
Тавтологізмами стають і давно відомі слова із, здавалося б, цілком ясним значенням, приміром, величезна махина (махина не може бути невеликою), сміливий ризик (цей іменник і без епітета передає рішучу дію), віддавати належну данину (є вислови: віддавати належне і віддавати данину, в другому випадку слово належна не потрібне). Зайва лексема свій у висловах совати свого носа (хіба не зрозуміло, що не чужого?), ділитися своїми думками (міркуваннями). І не тільки в них. Візьмімо слово автобіографія (грецьке autos – сам, bios – життя, grapho – пишу) – життєпис особи, складений нею самою. Часом його неправильно вживають з присвійним займенником свій. Виникає повторення (своя автобіографія), бо перша частина цього складного іменника (авто-) якраз і означає «свій», «власний». Отже, з погляду літературної норми треба сказати: подав автобіографію або подав свою біографію. Те ж саме маємо зробити тоді, коли слово автопортрет сполучається з присвійним займенником свій. Щоб уникнути тавтології, випускаємо свій чи відповідний йому компонент авто- в іменникові автопортрет. Намалював автопортрет або намалював свій (власний) портрет. У помилковому вислові свій автограф також належить усунути свій або слово автограф замінити іншим. Залишив автограф, залишив свій підпис (напис).
Запам'ятаймо, чому недоречними є фрази: адреса місця проживання (адже адреса – це і є місце проживання); відступати назад (хіба можна відступати вперед?); бачити сновидіння (бачити і видіти – синоніми); сумне фіаско (радісним фіаско не буває).
Дедалі заглиблюючись у мову, виявляєш лексичний баласт там, де він став для нас таким звичним, що його просто не помічаєш. Як ілюстрацію до цього можна навести, наприклад, вислови кількісне збільшення (збільшення буває тільки кількісне), а також якісне поліпшення (поліпшення буває тільки якісне). Явне словесне марнотратство помітне в реченнях типу «це позитивно позначилося на поліпшенні продукції» (іменник поліпшення зайвий, оскільки є позитивно), «причина важкого становища викликана невдалим добором кадрів» (викликана не причина, а становище; причина сама призвела до небажаної ситуації). При назвах місяців не треба ставити слово місяць. «Завдання на березень місяць» – начебто березень може позначати й щось інше, опріч місяця. У діалогічному мовленні часто виникає небажана тавтологія, коли на запитання «Котра година?» відповідають, скажімо, «Восьма година». Аби уникнути повторення, останнє слово слід випускати. Нерідко зловживають дієсловами проводити (провадити), здійснювати, забезпечувати, боротися, іменниками питання, справа. У багатьох випадках вони не тільки нічого не додають до змісту, а навпаки, послаблюють враження й одночасно обтяжують виклад. Ось приклади. «Приступити до проведення збирання врожаю» (замість почати збирання). «Уважно ознайомитися з рукописом і здійснити його редагування» (замість відредагувати). «Забезпечити дострокове виконання завдання» (замість достроково виконати). «Боротися за досягнення високих показників» (замість досягати). «Йшлося про питання впорядкування вулиць» (замість про впорядкування). «Це значний успіх у справі освоєння нової техніки» (замість в освоєнні). Дехто полюбляє в усному, а часом і в писемному мовленні (або вживає за звичкою, не стежачи за собою) слова, котрі стають паразитами, приміром: значить, розумієте (розумієш), так сказать, треба прямо сказати, як говориться тощо.

Правильніше: Магазин сувенірів