НАКАЗОВИЙ СПОСІБ — СЛОВОВЖИВАННЯ
Наказовий спосіб
Часто забувають, що українська мова має в наказовому способі не тільки форми 2-ї особи однини й множини, як російська, — читай і читайте, роби і робіть, а ще й форму 1-ї особи множини — читаймо, робімо. Російська мова, не маючи цієї форми, користується описовою конструкцією типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дієслова — прочтем.
Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосіб 1-ї особи множини, що надає фразі динамічності, заклику. Досить згадати хоч би народні пісні, де раз у раз натрапляємо на цю форму: «Заспіваймо пісню веселеньку»; «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше» і т. ін.
Незважаючи на це, один плакат закликає: «Завершимо будівництво вчасно!», — замість завершімо; читаємо й у творах сучасних письменників: «Давайте підемо зараз до неї», — замість ходімо; «Давайте спечемо, мамо, пироги», — замість спечімо.
Часто до дієслова в наказовому способі 1-ї особи множини помилково додають закінчення -те, наприклад: ходімте. Якщо російською мовою, де нема форми наказового способу 1-ї особи множини, таке закінчення — потрібне (пор. идемте), щоб надати фразі тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема ніякої потреби: ходімо, спечімо, виконаймо, заспіваймо.
1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, через те, щоб надати реченню тону наказу, прохання чи побажання, користуються описовою формою, додаючи до дієслова теперішнього часу частки хай або нехай: «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!» (Т. Шевченко); «Хай чабан, — усі гукнули, — за отамана буде!» (П. Тичина); «Хай вони виздихають йому до ночі» (М. Коцюбинський).
Слід зазначити, що частка хай інколи поєднується й з 2-ю особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ: «Хай колись навчишся» (Панас Мирний); «Хай же ти, молодший, будеш брехати...» (Панас Мирний); «Хай ти скиснеш!» (із живих уст).
Замість описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з частками хай, нехай, можна вживати форми наказового способу 2-ї особи однини, що надає реченню дійовішого характеру: «Про мене хоч вовк траву їж» (приповідка), замість — «хай вовк траву їсть»; «Яка штучка! І не думай ніхто її зачепити» (з живих уст), замість — «хай ніхто не думає».
Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосіб 1-ї особи множини, що надає фразі динамічності, заклику. Досить згадати хоч би народні пісні, де раз у раз натрапляємо на цю форму: «Заспіваймо пісню веселеньку»; «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше» і т. ін.
Незважаючи на це, один плакат закликає: «Завершимо будівництво вчасно!», — замість завершімо; читаємо й у творах сучасних письменників: «Давайте підемо зараз до неї», — замість ходімо; «Давайте спечемо, мамо, пироги», — замість спечімо.
Часто до дієслова в наказовому способі 1-ї особи множини помилково додають закінчення -те, наприклад: ходімте. Якщо російською мовою, де нема форми наказового способу 1-ї особи множини, таке закінчення — потрібне (пор. идемте), щоб надати фразі тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема ніякої потреби: ходімо, спечімо, виконаймо, заспіваймо.
1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, через те, щоб надати реченню тону наказу, прохання чи побажання, користуються описовою формою, додаючи до дієслова теперішнього часу частки хай або нехай: «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!» (Т. Шевченко); «Хай чабан, — усі гукнули, — за отамана буде!» (П. Тичина); «Хай вони виздихають йому до ночі» (М. Коцюбинський).
Слід зазначити, що частка хай інколи поєднується й з 2-ю особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ: «Хай колись навчишся» (Панас Мирний); «Хай же ти, молодший, будеш брехати...» (Панас Мирний); «Хай ти скиснеш!» (із живих уст).
Замість описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з частками хай, нехай, можна вживати форми наказового способу 2-ї особи однини, що надає реченню дійовішого характеру: «Про мене хоч вовк траву їж» (приповідка), замість — «хай вовк траву їсть»; «Яка штучка! І не думай ніхто її зачепити» (з живих уст), замість — «хай ніхто не думає».