ҐУЛЯМИ — ЕТИМОЛОГІЯ

іє. *geu«схиляти, кривити, робити опуклим»;

споріднене з дінд. gōlā «гулька, круглий глек», gōla «куля, кулька», дісл. kūla «гудз», двн. kūle «кулька», нвн. Kaule «тс.», лит. gugà «горб», gùnglė «гуля»;

ступінь чергування *geul- представлений у схв. жуљ «мозоль», слн. žúlj «тс.»;

псл. *gulja ‹ *goul-;

збереження початкового проривного ґ в говорах зумовлене експресивним забарвленням слова (пор. ґудз) і, можливо, підтримане впливом польського відповідника;

повʼязання з п. kula, укр. ку́ля (Karłowicz SWO 324; Bruckner 163), як і з схв. гули́ти «здирати шкіру» (Преобр. І 169; Berп. I 362), викликає сумнів;

р. діал. бр. гу́ля «ґудз, наріст», п. gula «наріст, жовно», слц. gulʼa «куля, кулька», болг. гули́я «капуста (кольрабі)», вла́шка гули́я «картопля», схв. [gula] «горб»;

вважається запозиченням з германських мов;

свн. galle «пухлина на нозі коня», двн. gealla «тс.», з якими, можливо, пов’язане це слово, походять від лат. galla «наріст», спорідненого з дінд. gúlma- «пухлина», алб. gogëlë «куля; гал (на рослині)», свн. kolle (kol) «голова» (Richhardt 52; Brückner 133; Bern. I 292; Kluge–Mitzka 229; Walde–Hofm. I 580);

допускається й можливість власне праслов’янського походження, зокрема зв’язку з го́лий (пор. р. голы́ш «круглий камінець») і з [гал¹] «галявинка», га́лька «круглі камінці» (Москаленко УІЛ 47; Фасмер І 388; Sławski І 253);

пов’язання з ґу́ля, псл. gulja (Ondruš Sl. Wortst. 131), як і виведення від гіпотетичного псл. galiti «кидати» (Machek ESJČ 158), недостатньо обґрунтоване;

р. діал. бр. га́лка «кулька», п. gałka «тс.», ч. hálka «хворобливий наріст на рослинах», слн. [gȃlka] «чорнильний горішок»;

результат діалектної видозміни первісного ки́ла́ (‹псл. *kyla) (назва хвороби);

форма [ґила́], що не зберегла свого основного первісного значення, стала підставою до виникнення дальшої форми [гила́] внаслідок природного для української мови переходу ґ›г;

зіставляється також з ґу́ля (Куркина Этимология 1971, 67 – 68);

повʼязання гили́ти з слн. gúliti «здирати шкіру», р. жу́лить «обдурювати» (Bern. I 362) або з го́лий (Iljinskij AfSlPh 29, 166, 497) непереконливі;

бр. [гі́лка] «палка, якою підкидають мʼяч», [гілі́ць] «бити мʼяч палкою» (з укр. ?);

результат видозміни форми ґу́ля, можливо, під впливом ґуґель «баба, печиво» або п. guga «ґудз; опуклість»;

недостатньо обґрунтованим є безпосереднє зіставлення (Фасмер І 470 та ін.) з лит. gugà «гуля, горб», gùginti «випинати», gaũgaras «гребінь гори», дісл. kjúka «грудка»;

р. [гу́гля] «ґуля» (з укр. ?), п. [guga] «тс.», слц. [guga] «опух»;

можливо, повʼязане з ґу́ля (гу́ля) у давнішому значенні «грудка (тіста)», [гула́тий] «надутий, розпухлий»;

неясне;

очевидно, повʼязане з ґу́ля;

очевидно, повʼязане з гу́ля, ґу́ля;

звʼязок із схв. гули́ти «обдирати» і вірм. gul «тупий, обрізаний» (Младенов РФВ 68, 383), як і ос. [gulu] «безрогий» (Абаев Пробл. ист. и диал. 13–14), потребує обгрунтування;

р. [гулай] «однорогий бик» (з укр.?), п. guły «який має плоскі роги (?)»;

неясне;

звʼязок з ґу́ля (Machek Jm. rostl. 69) малоймовірний;

р. гуля́вник, бр. гуля́ўнік, ч. hulevník (з рос.);

псл. [gul- (‹ *goul-)/ *gyl- (‹ *gūl-)/ *gъl- (‹ *gŭl-)];

переконливої етимології не має;

зіставлялося з го́лий (Преобр. І 638; Jagić AfSlPh 17, 292–293; Jakobson 631), з гул, гуля́ти (Bern. I 361), з дінд. gaṇа́ḥ «натовп, ряд» (Fortunatov BB 6, 218), з ґу́ля (Būga RR I 441; Фасмер І 473) та ін;

р. [огу́л] «оптовий, гуртовий рахунок», огу́лом, огу́льно, [о́глом] «огулом», [гуло́м, гула́ми, гилем] «тс.», [гиль] «натовп», [гильмо́] «тс.», бр. агу́лам, п. ogół «сукупність», ogółem, ogólny, ст. oguł;