ІНІЦІАТОРИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ініціати́ва
запозичення з німецької чи французької мови;
нім. Initiatíve «почин, ініціатива», Initiátor, initiatív, фр.initiative, initiateur походять від лат. initiātus, пасивного дієприкметника від initio «входжу; наставляю; починаю», похідного від initium «вступ, початок»;
р. болг. инициати́ва, бр. ініцыяты́ва, п. inicjatywa, ч. iniciativa, слц. слн. iniciatíva, вл. iniciatiwa, м. схв. иницијати́ва;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ініціа́тор
ініціа́торство
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ініцыяты́ва | білоруська |
| инициати́ва | болгарська |
| iniciatiwa | верхньолужицька |
| initiātus | латинська |
| initio «входжу; наставляю; починаю» | латинська |
| initium «вступ, початок» | латинська |
| initiative | латинська |
| initiateur | латинська |
| иницијати́ва | македонська |
| Initiatíve «почин, ініціатива» | німецька |
| Initiátor | німецька |
| initiatív | німецька |
| inicjatywa | польська |
| инициати́ва | російська |
| иницијати́ва | сербохорватська |
| iniciatíva | словацька |
| iniciatíva | словенська |
| iniciativa | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України