ІНО — ЕТИМОЛОГІЯ

пов’язується (Bern. I 431; Преобр. І 271) з *іnъ «інший»;

пояснюється (Соболевский РФВ 22, 300; Фасмер II 133; ЭССЯ 8, 168) як результат складення сполучників і+nъ, рос. но;

тлумачиться (Sławski І 462; Brückner 192) як форма наз.-знах. в. с. р. числівника псл. *іnъ «один»;

загальноприйнятого пояснення не має;

р. [ин] «то, тоді; іноді, іншим разом», [ино] «тс.», [и́нно] «так що», др. ино «як тільки», п. ino «тільки, так»;

(вигук, яким відганяють собак) ЛЧерк;

паралельне до ану́ складне утворення з підсилювальної частки а і обмежувальної частки но, збереженої в складі частки [іно́] «тільки» та в спонукальних виразах типу іди́-но;

менш імовірна реконструкція праслов’янської форми як *еnо (Slawski І 414–415);

складне утворення з вказівної частки he займенникового походження, яка зберігається також у словах [гев] «тут,сюди», [геде́] «осьде», [гей] -«ніби», і займенникової основи n-, яка зберігається також у словах він, он, іно́;

псл. һеnъ, heno;

бр. гэ́на «он», п. hen «там, далеко», ч. [hen] «он там», слц. hen, heno «тс.», можливо, також р. [энчо] «он там», схв. ȅно «тс.»;

очевидно, псл. [ono] «тільки», утворене з вказівного компонента о і частки -no, подібно до ino (‹ i + no) «тільки», укр. [іно] «тс.»;

бр. [оно́] (присл.) «тільки», п. [ono, jono, eno, jano] «тс.»;

очевидно, результат злиття прислівника [іно́] «лише, тільки» і займенника се «це»;

розвиток значення неясний;

р. [и́но́сь] «тс.»;

утворене поєднанням слів чи́сто «цілком, зовсім», іно́ (йно) «тільки, лише» і то;