ІКЛО — ЕТИМОЛОГІЯ

і́кло

кирка для розбивання глини», [клив] «тс.» Ж, [клива́к] «ікло», [клова́к, кол ВеУг, ков Ж (мн. кли ВеЛ), кола́к] «тс.», ікла́стий, [икла́стий] «зубатий» Па, [кло́вий] (у сполученні к. зуб «ікло»);
псл. *kъlъ «ікло», *kъlo «тс.», пов’язані чергуванням голосних з *kolti «колоти»;
пор. той самий ступінь вокалізму у споріднених лит. kùlti «молотити, стукати, бити», лтс. kult «тс.»;
приставне і виникло на східнослов’янському ґрунті після занепаду редукованого ъ;
р. [и́клы, клы], клык, бр. іко́л, др. клѣ «ікла», п. kieł «ікло», [kło], ч. слц. kel, нл. keł «тс.», полаб. klåi «ікла», схв. [kàljac] «зуб коня, по якому визначають його вік», слн. [kèl] «ікло»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

икла́нь «людина з великими або нерівними зубами»
ї́кло
клак «ікло (свиняче)»
клева́к «тс.»
кло (мн. кла Ж, ВеЛ, кло́ва Ж)]
Етимологічні відповідники

Слово Мова
іко́л білоруська
клѣ «ікла» давньоруська
kuıˆt «тс.» латиська
kùlti «молотити, стукати, бити» литовська
keł «тс.» нижньолужицька
klåi̯ «ікла» полабська
kieł «ікло» польська
kło польська
*kъlъ «ікло» праслов’янська
*kъlo «тс.» праслов’янська
*kolti «колоти» праслов’янська
и́клы російська
клы російська
клык російська
kàljac «зуб коня, по якому визначають його вік» сербохорватська
kel словацька
kèl «ікло» словенська
kel чеська

некла́н (казковий епітет дикого кабана: каба́н-некла́н)

зводиться до незасвідченого *іклан, похідного від і́кло (Грінч. ІІ 549);
може бути пов’язане також з [некла́дений] «некастрований»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
*іклан українська
і́кло українська
некла́дений «некастрований» українська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України