ІКЛО — ЕТИМОЛОГІЯ
і́кло
кирка для розбивання глини», [клив] «тс.» Ж, [клива́к] «ікло», [клова́к, кол ВеУг, ков Ж (мн. кли ВеЛ), кола́к] «тс.», ікла́стий, [икла́стий] «зубатий» Па, [кло́вий] (у сполученні к. зуб «ікло»);
псл. *kъlъ «ікло», *kъlo «тс.», пов’язані чергуванням голосних з *kolti «колоти»;
пор. той самий ступінь вокалізму у споріднених лит. kùlti «молотити, стукати, бити», лтс. kult «тс.»;
приставне і виникло на східнослов’янському ґрунті після занепаду редукованого ъ;
р. [и́клы, клы], клык, бр. іко́л, др. клѣ «ікла», п. kieł «ікло», [kło], ч. слц. kel, нл. keł «тс.», полаб. klåi «ікла», схв. [kàljac] «зуб коня, по якому визначають його вік», слн. [kèl] «ікло»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
икла́нь
«людина з великими або нерівними зубами»
ї́кло
клак
«ікло (свиняче)»
клева́к
«тс.»
кло
(мн. кла Ж, ВеЛ, кло́ва Ж)]
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| іко́л | білоруська |
| клѣ «ікла» | давньоруська |
| kuıˆt «тс.» | латиська |
| kùlti «молотити, стукати, бити» | литовська |
| keł «тс.» | нижньолужицька |
| klåi̯ «ікла» | полабська |
| kieł «ікло» | польська |
| kło | польська |
| *kъlъ «ікло» | праслов’янська |
| *kъlo «тс.» | праслов’янська |
| *kolti «колоти» | праслов’янська |
| и́клы | російська |
| клы | російська |
| клык | російська |
| kàljac «зуб коня, по якому визначають його вік» | сербохорватська |
| kel | словацька |
| kèl «ікло» | словенська |
| kel | чеська |
некла́н (казковий епітет дикого кабана: каба́н-некла́н)
зводиться до незасвідченого *іклан, похідного від і́кло (Грінч. ІІ 549);
може бути пов’язане також з [некла́дений] «некастрований»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *іклан | українська |
| і́кло | українська |
| некла́дений «некастрований» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України