ЄВРЕЙСЬКИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичено в давньоруську мову через церковнослов’янську з середньогрецької і пізніше (в формі гебре́й) ще раз в українську через західнослов’янські з латинської;

лат. Hebraeus зводиться до гр. ’Εβραiος (пізніше в середньогрецький період вимовлялося evreos), яке походить, очевидно, від арам. ’iḇrái, ’eḇrai «єврей», пов’язаного з гебр. ’iḇrῑ «тс.; єврейський» (букв. «потойбічний, той, хто прийшов до Ханаану або Палестини з того боку Євфрату»), як мали називати євреїв давні мешканці Ханаану, що говорили близькими до гебрайської семітськими хананейськими діалектами;

гебр. ’iḇrῑ утворено від ’ḗḇer «той бік, заріччя, замор’я», співвідносного з основою āḇár «він пройшов (через або над)», спорідненою з арам.-сip. ’aḇár, ар. áḇara «він пройшов (через)», ак. ebēru «проходити (над)», гебр. ’eḇra «гнів, лють»;

іври́т походить безпосередньо від гебр. ’iḇrῑt (фон. ivrit) «мова іврит (гебрайська мова)», похідного від ’iḇrῑ «єврей»;

р. евре́й, бр. яўрэ́й, др. евреи, п. рідк. Hebrajczyk, ч. слц. вл. Hebrej, нл. Hebrejaŕ, ст. Ebrejaŕ, болг. евреин, м. Евреин, схв. Јèврејин, слн. Hebréjec, стсл. єврѣи;