ЯЧАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

думка (Uhlenbeck AfSlPh 15, 487) про походження слова в слов’янських мовах із германських безпідставна;

до словотвору пор. гуча́ти, рича́ти, сича́ти і т. ін;

зіставляється з лит. iñksti «вищати, стогнати», ùngti «скиглити», алб. nёkóń (‹ *ёnkóń) «cтогну», гр. ὀγϰάομαι «реву, кричу», ірл. ong «стогін, зітхання», свн. anken «стогнати, зітхати»;

псл. (j)ęčati (‹ іє. *enk-/onk-, звуконаслідувального походження);

р. [яча́ть] «(про гусей, лебедів) стогнати, жалібно кричати», др. ячати «зойкати, стогнати», п. jęczeć «cтогнати, охкати; скиглити, нарікати», ч. ječeti «вищати, верещати», ст. jěčeti «кричати, галасувати», слц. jačat’, болг. еча́ «лунаю, гримлю, розлягаюся», м. jачи «лунає, розлягається; стогне», ечи «лунає, розлягається», схв. jе́чати «розлягатися (про звук), лунати; стогнати», слн. ječáti «зітхати, стогнати, охкати», цсл. ачати «стогнати»;

запозичення з польської мови;

п. jęczeć «стогнати, охкати» споріднене з укр. яча́ти «кричати, галасувати (про багатьох людей); кричати по-лебединому»;

п. jęczeć «стогнати» є прямим відповідником укр. [ячи́ти], яча́ти (див.);

запозичення з польської мови;

результат контамінації і видозміни запозиченого з польської мови [єнчи́ти] «тужити, побиватися» і його відповідника укр. [ячи́ти] «жалібно говорити», яча́ти «квилити; кричати» (див.);

звуконаслідувальне утворення, що виникло з [ки́кати] «кукати» під впливом яча́ти «кричати» (зокрема, про птахів);

звуконаслідувальне утворення, споріднене з якоті́ти, яча́ти (див.);

запозичення з польської мови;

п. jęczeć, [jączeć] «cтогнати, охкати; пхикати, скиглити; нарікати» етимологічно пов’язане з укр. яча́ти;

бр. е́нчыць «стогнати (жалібно); канючити»;