ЯРА — ЕТИМОЛОГІЯ

можливо, запозичення з італійської мови;

іт. заст. boiéra (вид судна) походить від гол. boeijer «тс.», до якого зводиться і укр. бу́єр;

звукова форма кінцевої частини -яра, мабуть, викликана впливом слів байда́ра, буда́ра;

споріднене з гот. jēr «рік», дісл. ār, двн. іār, н. Jahr «тс.», дангл. gēar «рік; весна», гр. ὥρᾱ «пора року, особливо весна; слушний час», ὠ˜ρος «пора року, рік», ав. yārǝ «рік», лат. hōrnus «цьогорічний»;

псл. jarъ(jь) «весняний», похідне від jarъ «весна»;

іє. *i̯ōro-/i̯ēro- «сезон, весна; рік», похідне від *i̯ā-/еi̯- «іти, їхати» (звідки й укр. іти́, ї́хати);

отже, початкове значення слова мало бути «хід (сонця)» (пор. як семантичну паралель гот. apn «рік», лат. annus «тс.» при дінд. átati «іде»);

р. ярово́й «яровий», бр. яравы́, др. ярыи «весняний, яровий», п. jary «весняний, яровий», ст. jarz, jaro «весна», ч. jarý «яровий», jař «ярові», jaro «весна», слц. jarný «весняний, яровий», jar (жін. р.) «весна», вл. jаrо «весна», [jer(i)ca] «ярове жито», нл. jarski «весняний», ст. jarny «тс.», ст. jaro «весна», болг. я́рка, я́рица «молода курка», яркоко́шка «молода, (букв.) весняна (курка)», м. jарица, jаричка «курка (яка ще не несеться)», схв. jȃр (прикм.) «яровий», jȃp (імен. жін. р.) «ярове», слн. jár «яровий; весняний, ранній», jár «ярове», цсл. арь «тс.»;

псл. jarъ(jь) (‹ іє. [*i̯ō-r-] ‹ *i̯ōu̯-r-);

споріднене з гр. ζωρός «вогняний, міцний, незмішаний (про вино); жвавий, швидкий (у Гесихія)», гр. (атт.) (εὔ)ζωρος «чистий (про вино)», (ἐπι)ζαρέω «накидаюсь; утискую»;

зв’язок із лат. īra «гнів», дінд. irasyáti «гнівається» (И. Шмидт у Фасмера IV 563) малоймовірний;

погляд на зв’язок із псл. jarъ(jь), укр. я́рий «весняний» (Sławski I 505; Schuster-Šewc 428) заперечується;

р. я́рый «палкий; сердитий, злий, зав-зятий; білий, блискучий, яскравий; гарячий, хтивий», бр. [я́ры] «лютий; ярий (про хміль)», др. ярыи «гнівний; жорстокий; суворий; сміливий, відважний; сильний, поривчастий», яръ «гнів», п. ст. jary «ясний, прозорий, чистий; міцний, бадьорий, гарячий, розпусний», ч. jarý «бадьорий; молодий, свіжий», слц. jarý «бадьорий; моложавий; юний», (заст., кн.) jarký «ясний, яскравий», вл. jara (присл.) «дуже, вельми, занадто», jěry «терпкий», нл. jěry «терпкий, гіркий; запальний, грубий», ст. jary «жагучий, пристрасний, розпусний», болг. я́рък «яскравий», я́ря «збуджувати коня; (про півня) покривати курку», я́ря се «сердитися», м. [japa] «спека, задуха», jaрок «яскравий; яскраво-червоний», схв. jа̏pa «спека; жар (від розжареного вугілля, каміння, заліза тощо); (перен.) запал, жар», слн. jár «лютий, гнівний», стсл. аръ «суворий, різкий»;

запозичення із середньогрецької мови;

сгр. ἄγουρος «огірок» (нгр. ἄγουρος, ἀγγούρι(ον) «тс.») загальноприйнятої етимології не має;

здебільшого пов’язується з гр. ἄωρος «несвоєчасний, передчасний, незрілий» (оскільки огірки їдять зеленими, на противагу дині – πέπων буквально «спілий»), утвореним за допомогою заперечного ἄ -відὥρα «час, рік, день, пора», спорідненого з гот. jer «рік», двн. jār, нвн. Jahr «тс.», укр. я́рий, ярови́й;

гр. ἀγγούρι(ον) вважається також (Machek Jm. rostl. 227; Кluge–Mitzka 277; Klein 654) запозиченням зі східних мов (перс. angārah «кавун», angūr «гроно, виноград»);

зі слов’янських мов запозичено в балтійські (лит. agur̃kas, agurkė˜lis, лтс. agurķis, gur̂ķis) і германські (нвн. Gurke, [agurke], гол. a(u)gurk, дат. agurk, шв. gurka «тс.», англ. gherkin «солоний огірок»);

р. огуре́ц, [огуро́к], бр. агуро́к, др. огурець, п. ogórek, ст. ogurek, ogorek, ogórka, ч. okurka, [okurek, ogurek, oharek, oharka, ohar], слц. uhorka, [uharka, uherka, ugorka, uhorok], вл. korka (можливо, з нім. або ч., Kluge–Mitzka 277), нл. gurka, схв. [вугорек, угорак, угорка], слн. [ogûrеk];

похідне утворення від я́рий «весняний»;

назва зумовлена тим, що ці яблука рано достигають (пор. [ярови́нники] «ранні винні яблука» ВеНЗн);

можливо, експресивна видозміна прикметника я́рий (див.);

не зовсім ясне;

не зовсім ясне;

можливо, споріднене з я́рий у значенні «яскравий, світлий»;

не зовсім ясне;

можливо, субстантивована нечленна форма прикметника я́рий у словосполученні типу яр ко́рінь;

назва могла бути зумовлена тим, що сокові з двох підземних бульб рослини, за формою подібних на чоловічі (самцеві) яєчка (пор. слат. назву testiculus vulpis «лисове яєчко»), здавна приписувалась властивість зміцнювати чоловічу потенцію (пор. чеську назву рослини vstaváč, (букв.) «вставач» від vstávati «вставати, підійматися»;

пор. назви рослини в інших мовах: гр. φλόξ «флокс», (букв.) «полум’я», п. płomyk «маленьке полум’я, вогник», ч. plamenka від plamen «полум’я», слц. plamenica від plameň «тс.», н. Flammenblume, (букв.) «полум’яна квітка», що є, очевидно, кальками грецької назви;

похідне утворення від я́рий «яскравий; палаючий» у зв’язку з яскравим кольором квітів (Ma-chek Jm. rostl. 186);

отже, первісне значення «той, що жорстоко жене, жорстокий переслідувач»;

можливо, фонетичний варіант первісного *яропу́д, складного слова, утвореного з основ прикметника я́рий «гнівний», др. ярыи «суворий, жорстокий» і дієслова [пу́дити] «гнати»;

менш імовірне зведення (Фасмер IV 562; Горяев Доп. І 61; Mikl. EW 100) до я́рий;

запозичене з монгольської мови, можливо, за посередництвом тюркських, пор. тур. ст., чаг. japђы «суд; вирок; розправа», монг. ст. jargu «суд; вирок; виконання судового вироку, розправа»;

р. яры́га «(іст.) представник деяких груп найбіднішого населення; нижчий служник у приказах, що виконував поліційні функції (XVI–XVII ст.); (заст.) п’яниця, непутяща людина, розпусник»;

утворення, похідне від рум. aríci «їжак», на українському ґрунті вторинно зближеного з я́рий «весняний»;

рум. aríci «їжак» походить від лат. ērīcius «тс.», що продовжує давніше ēr (‹*hēr), споріднене з гр. χοĩρος «свиня (як тварина із щетиною)», які зводяться до іє. *ĝher- «бути твердим, жорстким» (звідки, можливо, також псл. žirъ, укр. жир);

запозичення з німецької мови;

н. Jahrmarkt (‹ двн. jārmarkāt) «ярмарок», (букв.) «річний базар» є складним словом, утвореним з Jahr (‹ двн. jār) «рік», спорідненого з псл. jarъ «весна», укр. я́рий, [ярь] «весна», і Markt (‹ двн. markāt) «ринок, базар», що походить від нар.-лат. marсātus «купівля; ринок, базар», лат. merсātus «тс.», пов’язаного з merx(-cis) «товар, крам»;

польське посередництво (Richhardt 58) необов’язкове;

р. я́рмарка «ярмарок», бр. [я́рмалак, я́рмалка], п. jarmark, [jarmarek], ч. (розм.) jarmark, слц. jarmok, нл. ст. jarmark, [jermark, jermank] «тс.»;

фонетико-морфологічний варіант літературної назви рослини а́рніка «Arnica L.», вторинно зближений із я́рий «яскравий; яскраво-зелений» у зв’язку з яскраво-зеленим кольором листя арніки гірської і яскравим жовтогарячим кольором її квіток;

р. а́рника (горная) «арніка (гірська), Arnica (montana) L.», п. ч. слц. вл. arnika, слн. árnika, [aronk] «тс.»;

не зовсім ясне;

iмовірно, пов’язане з [я́рош] «жорстока, несамовита, немилосердна людина», утвореного від я́рий «гнівний, палкий, жагучий»;

назва рослини зумовлена її палючою отрутою;

псл. [juriti] походить від іє. *i̯our- (корінь *i̯eu̯- «змішувати, приводити в рух»), що виступає також у псл. jarъ(jь), укр. я́рий, псл. juxa, укр. ю́ха́;

споріднене з дінд. yuváti «зміцнює, з’єднує», гр. ζωρóς «палючий, міцний (про вино)»;

малоймовірні інші спроби пояснення слова: як пов’язаного з лтс. aυ̃rêt «грати на мисливських рогах; гнати, полювати; задовольняти статеві інстинкти (про людей і тварин)», aura «виття; період тічки» (Bern. I 461; Brückner 209; Mühl.–Endz. I 225–226), з лтс. jυ̃ŗa «море», лит. jáura «болотяна місцевість» (Trautmann 335; Pokorny 80–81), з чаг. jürük «швидкий», алт. üŘr «натовп, стадо» (приймаючи можливість тюркського запозичення – Mikl. EW 106; Matzenauer LF 8, 31), з іє. *еÊur-, з яким пов’язані гр. αὖρι «швидко», пгерм. *ūr(і)a- «дикий, збуджений», хет. ǖrn «полювати (на диких звірів)» (Čop Slavistična Revija 1954 V–VII 230);

сумнівне пов’язання (Sławski I 592–593; Ларин Из истории слов и словарей 89) з ч. [urnó] «сильний, великий», слц. urnó «палкий, швидкий»;

р. [юри́ть] «метатися, метушитися; кишіти», бр. [юры́ць] «пустувати, загравати; сильно бажати», п. ст. jurzyć się «палати жагою, хтивістю», jurzyć (się) «гнівати(ся)», jurny «хтивий, любострасний», [jurliwy] «тс.», болг. ю́рвам «нападаю», ю́рвам се «кидаюся», м. jурне «помчить, кинеться», схв. jу́рити «мчати, бігти; гнати (когось)»;