ЯЗИЧНИК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
язи́чник «Ligularia C.; вужачка, Ophioglossum L.» (бот.)
назва зумовлена тим, що листя або квіти рослини за формою подібні до язика;
утворення, похідне від язи́к;
р. [язы́чник] (бот.) «серпій красильний, Serratula tinctoria L.», п. [języcznik] «вужачка; листовик сколопендровий», слц. jazyčník «язичник, Ligularia Cass.», слн. jezíčnik «іберійка, Iberis L.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
язички́
«подорожник ланцетолистий, Plantago lanceolata L. Mak; вероніка довголиста, Veronica longifolia L. Пі»
(бот.)
язичкова́ті
«Linguliflorae»
язи́чники
«подорожник ланцетолистий, Plantago lanceolata L.»
(бот.)
язичниця
«листовик сколопендровий, Phyllitis scolo-pendrium (Scolopendrium vulgare Sm.)»
язичо́к
«Coeloglossum Hart., [подорожник ланцетолистий, Plantago lan-ceolata L.]»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| języcznik «вужачка; листовик сколопендровий» | польська |
| язы́чник «серпій красильний, Serratula tinctoria L.» (бот.) | російська |
| jazyčník «язичник, Ligularia Cass.» | словацька |
| jezíčnik «іберійка, Iberis L.» | словенська |
| язи́к | українська |
язи́к «рухомий орган у ротовій порожнині; мова; полонений, від якого здобувають потрібні відомості; (геогр.) [коса, перешийок Нед]» (мн. язики́)(анат.)
псл. (j)ęzykъ;
утворене за допомогою суфікса -k(ъ) від псл. *ęzy «язик; мова» (‹ *en-ĝhū-), що, як і прус. insuwis «язик» (‹*en-ĝhū-), вважається префіксальним похідним (прийменник – префікс *en «в») від кореня *ĝhū-/ĝheu̯- «звати, закликати»;
зіставляється з дінд. jihvā́, juhū́- «язик», ав. hizvā-, лат. lingua, ст. dingua, гот. tungō, двн. zunga, лит. liežùvis, дірл. tenge, вірм. lezu, тох. A käntu- (‹ *tänku-);
cумнівним є пов’язання слова з гр. γλω̃σσα «язик» (Pisani IF 61, 141–146) або з псл. ǫzъkъ, укр. вузьки́й (Machek ESJČ 218–219);
р. язы́к «язик (анат.); мова; полонений», бр. язы́к «язик (анат.); полонений», др. языкъ «язик; мова; перекладач, провідник; язик (полонений); свідчення; заповіт», п. język «язик; мова; (ст.) полонений», ч. слц. jazyk «язик; мова», вл. jazyk «язик», нл. jĕzyk, полаб. jǫzĕk (‹ językъ) «тс.», болг. ези́к, [язи́к] «язик; мова», м. jазик, схв. jѐзик, слн. jêzik, стсл. ѩзыкъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
під'язи́чниця
«дитяча хвороба»
праязи́к
«прамова»
(заст.)
праязи́чити
«розголосити, проговоритися»
проязи́читися
«проговоритися»
язе́
«язик»
язика́тий
язика́ч
«хвалько, фразер»
язикова́ти
«перекладати, шпигувати, пліткувати; базікати нісенітниці Пі; мати нариви на язиці (про корову) ЛексПол»
язикова́тий
«язикоподібний»
язи́чити
«пліткувати»
язи́чище
язи́чник
«пліткар»
язичо́к
я́зя
«язик»
(дит.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hizvā- | авестійська |
| язы́к «язик (анат.); полонений» | білоруська |
| ези́к | болгарська |
| язи́к «язик; мова» | болгарська |
| jazyk «язик» | верхньолужицька |
| lezu | вірменська |
| tungō | готська |
| γλω̃σσα «язик» | грецька |
| zunga | давньоверхньонімецька |
| jihvā́ | давньоіндійська |
| juhū́- «язик» | давньоіндійська |
| tenge | давньоірландська |
| языкъ «язик; мова; перекладач, провідник; язик (полонений); свідчення; заповіт» | давньоруська |
| lingua | латинська |
| dingua (ст.) | латинська |
| liežùvis | литовська |
| jазик | македонська |
| jĕzyk | нижньолужицька |
| jǫzĕk «тс.» (‹ językъ) | полабська |
| językъ | полабська |
| język «язик; мова; (ст.) полонений» | польська |
| -k(ъ) (суф.) | праслов’янська |
| *ęzy «язик; мова» (‹ *en-ĝhū-) | праслов’янська |
| *ĝhū-/ĝheu̯- «звати, закликати» | праслов’янська |
| *en-ĝhū- | праслов’янська |
| ǫzъkъ | праслов’янська |
| insuwis «язик» (‹‹*en-ĝhū-) | прусська |
| язы́к «язик (анат.); мова; полонений» | російська |
| jѐзик | сербохорватська |
| jazyk «язик; мова» | словацька |
| jêzik | словенська |
| ѩзыкъ «тс.» | старослов’янська |
| käntu- (‹ *tänku-) | тохарська А |
| *tänku- | тохарська А |
| вузьки́й | українська |
| jazyk «язик; мова» | чеська |
язи́к «народ, народність»«поганство» (мн. -- язи́ки)(заст., поет.)(рідк.)
утворення, що продовжує за давньоруським посередництвом семантику відповідного старослов’янського слова;
стсл. ѩзыкъ «народ (насамперед чужий)» могло набути свого значення під впливом грецького (біблійного) ἔϑνος «громада, натовп, плем’я; народ (переважно чужий, язичницький)», що протиставилося гр. λαός «народ (свій, християнський)», відбиваючи гебрайський оригінал Біблії, пор. гебр. goi̯, мн. goi̯im «народ (чужий, язичницький)» – ‘am «народ (свій, ізраїльський)»;
можливо, появі значення «народ» у стсл. ѩзыкъ сприяв також вплив з боку слат. lіngua «народ», первісно тільки «язик, мова» (Мейе ОЯ 411);
р. язы́к (мн. язы́ки) «народ, народність», др. языкъ «народ, плем’я; (мн. языци) іноплемінники, язичники; люди, народ», п. ст. język «національність, народ», ч. ст. jazyk «тс.», болг. ези́чник «язичник», стсл. ѩзыкъ «народ (насамперед чужий)»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
язи́чество
«тс.»
язи́чеський
язи́чник
«поганин»
язи́чництво
язи́чницький
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ези́чник «язичник» | болгарська |
| goi̯ | гебрайська |
| 'am «народ (свій, ізраїльський)» | гебрайська |
| ἔϑνος «громада, натовп, плем’я; народ (переважно чужий, язичницький)» | грецька |
| λαός «народ (свій, християнський)» | грецька |
| языкъ «народ, плем’я; (мн. языци) іноплемінники, язичники; люди, народ» | давньоруська |
| język «національність, народ» (ст.) | польська |
| язы́к «народ, народність» (мн. язы́ки) | російська |
| lіngua «народ» | середньолатинська |
| ѩзыкъ «народ (насамперед чужий)» | старослов’янська |
| ѩзыкъ | старослов’янська |
| ѩзыкъ «народ (насамперед чужий)» | старослов’янська |
| jazyk «тс.» (ст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України