Я — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
я «особовий займенник 1-ї ос. одн.»
псл. аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ);
менш переконливі пояснення я, що виходять з аzъ як первісної праслов’янської форми, незрозумілої на тлі індоєвропейських фактів: гіпотези про існування паралельних іє. *eĝ(h)eom і [*ōg(h)om] (Ernout–Meillet 342; Walde–Hofm. I 395; Milewski SPAU 37, 10, 7), злиття *а і *ězъ (Bern. I 35; Brugmann Grundriss II 2, 382), де в *а вбачають підсилювальну частку типу дінд. ād (Zubatý LF 36, 345–346), вплив дієслівного закінчення 1-ї особи одн. -ō (Pedersen KZ 38, 317);
кінцеве іє. -om, звідки псл. -ъ, пояснюється антиципацією дієслівного закінчення (Machek ESJČ 213–214);
не має задовільного пояснення псл. а- при іє. е-;
не ясна причина відпадіння кінцевого -z (припускається вплив займенника ty);
azъ, таким чином, є вторинним діалектним утворенням, що виникло через відпадіння початкового j-;
зокрема, щодо появи j- найвірогідніше пояснення (Brückner 195–196; Sławski I 477–479), за яким псл. jazъ (‹ *ězъ) постало внаслідок прейотації ě ‹ ē, подовження якого пояснюється наголошуванням слова;
не всі деталі походження слова з’ясовані;
іє. *еg̑-/[еg̑h-], *еg̑o eme «ось я» (ЭССЯ 1, 100–102);
споріднене з лит. àš, ст. еš, прус. as, (рідк.) es, лтс. es, дінд. ahám, ав. azǝm, дперс. adam, вірм. es, гот. ik, двн. ih (нвн. ich), венет. еχо, гр. ἐγώ, лат. ego;
р. бр. я, др. язъ, я, п. ja, ст. jaz, ч. já, ст. jáz, слц. вл. нл. ja, полаб. jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ), болг. аз, [яз], м. jac, схв. jа̑, слн. jàz, [jâ], стсл. азъ, цсл. азъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
я́кати
«занадто часто говорити про самого себе»
я́чество
«безцеремонне висування свого я на перший план»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| azǝm | авестійська |
| я | білоруська |
| аз | болгарська |
| яз | болгарська |
| ja | верхньолужицька |
| es | вірменська |
| ik | готська |
| ἐγώ | грецька |
| ih (нвн. ich) | давньоверхньонімецька |
| ād | давньоіндійська |
| ahám | давньоіндійська |
| adam | давньоперська |
| язъ | давньоруська |
| я | давньоруська |
| *eĝ(h)eom | індоєвропейська |
| *ōg(h)om | індоєвропейська |
| -om | індоєвропейська |
| е- | індоєвропейська |
| *еg̑-/[еg̑h-] | індоєвропейська |
| *еg̑o eme «ось я» | індоєвропейська |
| ego | латинська |
| es | латиська |
| àš | литовська |
| еš (ст.) | литовська |
| jac | македонська |
| ja | нижньолужицька |
| ich | нововерхньонімецька |
| jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ) | полабська |
| joz | полабська |
| ja | польська |
| jaz (ст.) | польська |
| аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ) | праслов’янська |
| *jězъ | праслов’янська |
| *ězъ | праслов’янська |
| -ъ | праслов’янська |
| а- | праслов’янська |
| azъ | праслов’янська |
| *ězъ | праслов’янська |
| jazъ (‹ *ězъ) | праслов’янська |
| as | прусська |
| es | прусська |
| я | російська |
| jа̑ | сербохорватська |
| ja | словацька |
| jàz | словенська |
| jâ | словенська |
| азъ | старослов’янська |
| азъ | церковнослов’янська |
| já | чеська |
| jáz (ст.) | чеська |
| еχо | ? |
ба́тько
очевидно, псл. bata, batja, яке може бути зіставлене з дінд. pita «батько», лат. pater, гр. πατήρ «тс.»;
думки про запозичення з іранських мов (Соболевский РФВ 64, 149), про субстратне бал՝ канське походження (Polák RSł 18, 28), як і про запозичення з тюркських мов (Mikł. EW 8), недостатньо обґрунтовані;
значення «батько» в такому разі розвинулось уже після спрощення;
вважається також результатом фонетичного спрощення псл. bratrъ «брат»;
р. ба́тя, ба́тька «батько», [ба́тко] «тс.», [бат] «брат», бр. [ба́цька], др. батя «батько», ч. báťa (звертання до простакуватого чоловіка), слц. báťa «дядько; [батько; старший брат]», болг. баща́ «батько», [ба́те] «старший брат», м. бате, батко «тс.», схв. ба́та «братик», бȁћа «тс.», [ба́ча] «батенько, свекор», бȁштина «батьківщина»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
батусь
ба́тькі́вщи́на
батькува́ти
«лаяти батька; бути батьком»
батьо
батю́хна
«батенько»
ба́тюшка
«піп»
(з рос.)
батя
безба́тченко
«позашлюбний син»
побатька́тися
«стати в стосунки батька й сина»
поба́тько
«прийомний батько»
Я
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ба́цька | білоруська |
| баща́ «батько» | болгарська |
| πατήρ «тс.» | грецька |
| pita «батько» | давньоіндійська |
| батя «батько» | давньоруська |
| pater | латинська |
| бате | македонська |
| bata | праслов’янська |
| bratrъ «брат» | праслов’янська |
| ба́тя | російська |
| ба́та «братик» | сербохорватська |
| báťa «дядько; [батько; старший брат]» | словацька |
| ба́тька «батько» | українська |
| ба́тко «тс.» | українська |
| бат «брат» | українська |
| ба́те «старший брат» | українська |
| батко «тс.» | українська |
| бȁћа «тс.» | українська |
| ба́ча «батенько, свекор» | українська |
| бȁштина «батьківщина» | українська |
| báťa (звертання до простакуватого чоловіка) | чеська |
| batja | ? |
| значення «батько» | ? |
боте́й «отара овець; молодий пастух у гуцулів»
запозичення з румунської мови;
рум. botéi «отара» виводилось від гр. βούτης «пастух» (Kaeužn. 13;SW I 241) або від сл. botěti, укр. ботіти «жиріти, товстіти» (Crânjală 200; Cihac II 281; Мikl. EW 19; Bern. I 77– 78);
п. [butej] «молодий пастух у гуцулів, помічник чабана» (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
бота
«тс.»
буте́єць
«овечий пастух»
буте́їти
«змішувати овець»
буте́й
«тс.»
я
«отара»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| βούτης «пастух» | грецька |
| butej «молодий пастух у гуцулів, помічник чабана» (з укр.) | польська |
| botéi «отара» | румунська |
| botěti | слов’янські |
| ботіти «жиріти, товстіти» | українська |
бурла́к «бродяга; заробітчанин; гультяй, холостяк»
частиною дослідників (Москаленко УІЛ 39; Шанский ЭСРЯ І 2, 233; Соболевский РФВ 65, 402) пов’язується з р. *бурло «крикун, галаслива людина», укр. бурлі́й, [бурла́ Я] «тс.», р. [бурла́н] «тс., забіяка; холостяк», укр. [бурло́] «лайка, нарікання», похідними від звуконаслідувального псл. *bur-;
рум. burlác, лит. burlõkas, лтс. burlāks, фін. purlakka, тат. аз. бурлак запозичені від східних слов’ян (Преобр. І 54; Bern. I 102; Fraenkel 66; Mühl.– Endz. І 358);
сумнівні також спроби пов’язати ці слова з гіпотетичним *burjag (із зміною суфікса під впливом татарської чи волзькобулгарської мови), що зводиться через дісл. *būringar, *buri (прізвище карлика), двн. giburian «відбуватись, бути належним», in bor(e) «вверх, вгору» тощо до іє. *bher«носити, приносити, піднімати» (Горяев 34; Ekblom ZfSlPh 10, 13–14; Jóhannesson 613), або з снн. bûrlach «селянство», bûrschap «(селянська) община; цивільне право» (Фасмер І 245–246);
менш переконливе пов’язання слов’янських слів через гіпотетичні тат. ст. *бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку», *бургалак «тс.» з тюрк. *bur«вертіти, крутити» (Дмитриев 557; Татищев І 205; Sadn. – Aitz. VWb. І 471);
при цьому припускається такий розвиток значень: «крикун, шумлива людина» – «забіяка; холостяк» – «бродяга, заробітчанин, бурлак»;
загальноприйнятої етимології не має;
р. бурла́к «робітник на річкових суднах; заробітчанин; [буйна, брутальна людина, скандаліст]», [бурла́ка] «тс.; холостяк», ст. бурлакъ (1643), бр. болг. бурла́к, п. burłak «старовір, бродяга, здоров’як» (з укр.), ч. burlák «бурлак» (з р.), схв. бỳрлак (з р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
бурлака
«безземельна і бездомна людина, робітник, наймит»
(ч. р.)(1732)
бурла́ка
«тс.; одинокий чоловік; [степова балка (остання від села) Я]»
бурлакува́ти
«тс., холостякувати»
бурла́цтво
«бурлакування; бурлаки (зб.)»
бурла́чити
«бути бурлаком»
бурла́чка
«бездомна жінка, наймичка»
бурлачня́
(зб.)
бурлашня́
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бурлак | азербайджанська |
| бурла́к | білоруська |
| бурла́к | болгарська |
| giburian «відбуватись, бути належним» | давньоверхньонімецька |
| *būringar | давньоісландська |
| *bher «носити, приносити, піднімати» | індоєвропейська |
| burlāks | латиська |
| burlõkas | литовська |
| burłak «старовір, бродяга, здоров’як» (з укр.) | польська |
| *bur- | праслов’янська |
| *бурло «крикун, галаслива людина» | російська |
| бурла́н «тс., забіяка; холостяк» | російська |
| бурла́к «робітник на річкових суднах; заробітчанин; [буйна, брутальна людина, скандаліст]» | російська |
| burlác | румунська |
| бỳрлак (з р.) | сербохорватська |
| bûrlach «селянство» | середньонижньонімецька |
| бурлак | татарська |
| *бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку» | татарська |
| *bur «вертіти, крутити» | тюркські |
| бурлі́й | українська |
| бурло́ «лайка, нарікання» | українська |
| бурла́ка «тс.; холостяк» | українська |
| purlakka | фінська |
| burlák «бурлак» (з р.) | чеська |
| бурла́ «тс.» | ? |
| Я «тс.» | ? |
| *burjag (із зміною суфікса під впливом татарської чи волзькобулгарської мови) | ? |
| *buri (прізвище карлика) | ? |
| bor(e) «вверх, вгору» | ? |
| bûrschap «(селянська) община; цивільне право» | ? |
| *бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку» | ? |
| бургалак «тс.» | ? |
| бурлакъ (1643) | ? |
гага́ра «птах з родини качок, Gavia Forst.» (орн.)
звуконаслідувальне утворення, пов’язане з га́гати;
р. бр. гага́ра «тс.», болг. [гагара́шка] «сорока, Corvus pica», схв. гàгрица «ворон»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гага́
гага́к
«гагара»
гага́рка
«Alca L.»
гага́рячий
Я
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гага́ра «тс.» | білоруська |
| гагара́шка «сорока, Corvus pica» | болгарська |
| гага́ра «тс.» | російська |
| гàгрица «ворон» | сербохорватська |
| га́гати | ? |
егої́зм
очевидно, запозичення з французької мови;
фр. égoïsme є книжним утворенням від лат. ego «я», спорідненого з гр. ἐγώ «тс.», стсл. азъ, укр. я;
р. эгои́зм, бр. эгаі́зм, п. вл. нл. egoizm, ч. egoismus, слц. egoizmus, болг. егои́зъм, м. егои́зам, схв. егоùзам, слн. egoízem;
Фонетичні та словотвірні варіанти
егої́ст
егоїсти́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| эгаі́зм | білоруська |
| егои́зъм | болгарська |
| egoizm | верхньолужицька |
| ἐγώ «тс.» | грецька |
| ego «я» | латинська |
| егои́зам | македонська |
| egoizm | нижньолужицька |
| egoizm | польська |
| егоùзам | сербохорватська |
| egoizmus | словацька |
| egoízem | словенська |
| азъ | старослов’янська |
| я | українська |
| égoïsme | французька |
| egoismus | чеська |
| эгои́зм | ? |
мес́ти́ (мету́)
псл. mesti ‹ *met-ti «мести, кидати, метати»;
споріднене з лит. mèsti «кидати», лтс. mest, можливо, також з лат. metere «косити, збирати», ірл. methel «група женців», сбрет. midiff «жну», лат. metῑrῑ «міряти»;
іє. *met- «кидати»;
р. мести́, бр. месці́, др. мести «кидати», метла «віник», п. miešć «мести», ч. mésti, слц. miesť, вл. mjesć, нл. mjasć «тс.», полаб. metla «віник», болг. мета́ «мести», м. мете, схв. мèсти, слн. mêsti;
Фонетичні та словотвірні варіанти
виміта́льник
виміта́тися
«виходити, залишати приміщення»
виміта́ч
«вимітальник»
за́ме́т
«кучугура снігу; [заметіль Ж]»
заме́та
«замет; заметіль»
заметелю́га
заме́тистий
заметі́ль
заметі́льниця
«заметіль»
за́меть
«тс.»
замі́т
«замет»
за́міт
«заметіль, хуртовина»
замі́та́вка
«щітка для підлоги; лопата для жару»
заміта́тися
«швидко вибігати, зникати»
замі́ття
«кучугури снігу»
(зб.)
за́міть
«кучугура снігу; заметіль»
змі́тки
«залишки борошна на млиновому камені»
мете́ли́ця
«хуртовина; вид танцю»
мете́льник
«вихор»
мете́льничка
«замітальниця вулиць»
мете́льщик
«замітальник вулиць»
мете́люга
«хуртовина О; кучугура снігу Корз»
меті́ль
«метелиця»
меті́льник
«замітальник»
метла́
метла́стий
«схожий на мітлу»
метли́ще
«мітлище, держално у мітли»
міта́вка
«невеликий віник»
міта́ти
«мести»
міте́лка
«волоток очерету, проса; віник з таких волотків»
мітла́
«великий віник; [комета]»
мітла́стий
«[тс.]; з великими мітелками»
мітла́тий
«тс.»
мітли́ще
«держално у мітли»
мітля́р
«той, хто робить і продає мітли»
міто́вка
«невеликий віник»
міто́лка
«тс.»
міть
«заметіль»
наме́т
«замет снігу»
обме́тиця
«рештки борошна, які обмітають з млинового каменя; борошняний пил, що осідає в млині»
оме́т
«двір, обійстя, тік»
підміта́льний
підміта́льник
помели́ско
«держално у помела»
помело́
«мітла; ганчірка для очищання димарів від сажі»
помелю́ха
«помело»
поме́тиця
«сміття»
поміту́ха
«вимітальниця»
я
«те.; замет»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| месці́ | білоруська |
| мета́ «мести» | болгарська |
| mjesć | верхньолужицька |
| мести «кидати» | давньоруська |
| *met- «кидати» | індоєвропейська |
| methel «група женців» | ірландська |
| metere «косити, збирати» | латинська |
| metῑrῑ «міряти» | латинська |
| mest | латиська |
| mèsti «кидати» | литовська |
| мете | македонська |
| mjasć «тс.» | нижньолужицька |
| metla «віник» | полабська |
| miešć «мести» | польська |
| мести́ | російська |
| мèсти | сербохорватська |
| midiff «жну» | середньобретонська |
| miesť | словацька |
| mêsti | словенська |
| метла «віник» | українська |
| mésti | чеська |
| mesti ‹ *met-ti «мести, кидати, метати» | ? |
рци «кажи»
форма 2-ї ос. одн. наказового способу від ректи́ «казати, говорити» (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
рціт
«кажіть»
я
«кажу»
явза́ «самолюбство, егоїзм»
не зовсім ясне;
можливо, експресивне нерегулярне утворення від займенника я (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
явза́тися
«бути егоїстичним»
явза́ч
«егоїст»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| я | українська |
мене́ (род. і знах. в. займенника 1 ос. одн. я)
українська мова, на відміну від російської і польської, зберігає давню форму род;
псл. mene (род.– зн. в.), mьně (дав.– місц. в.), mъnojǫ (op. в.);
р. меня́, мне, мно́ю, бр. мяне́, мне, мной, др. мене, мънѣ (мьнѣ), мъною, п. mnie ( ‹mienie), mnie, mną, ч. mne (‹mene), mně, mnou, слц. mňa, mne, mnou, вл. mnje, mni, (ze) mnu, нл. mje (mnjo), (zo) mnu, болг. м. мене (дав. і зн. в.), схв. мèне, мèни, мнȏм (мно́ме), слн. mêne, mêni, z menoj (mano), стсл. мєнє, мьнѣ, мъноѭ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мені́ (дав. і місц. в.)
мно́ю
(ор. в.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мяне́ | білоруська |
| мне | білоруська |
| мной | білоруська |
| ме́не (дав. і зн. в.) | болгарська |
| mnje (ze) | верхньолужицька |
| mni (ze) | верхньолужицька |
| (ze) mnu (ze) | верхньолужицька |
| мене | давньоруська |
| мънѣ (мьнѣ) | давньоруська |
| мъною | давньоруська |
| мьнѣ | давньоруська |
| ме́не (дав. і зн. в.) | македонська |
| mje mnu (mnjo), (zo) | нижньолужицька |
| mnu | нижньолужицька |
| (zo) mnu | нижньолужицька |
| mnie ( ‹mienie), mnie, mną | польська |
| mienie | польська |
| mnie | польська |
| mną | польська |
| mene (род.-- зн. в.) | праслов’янська |
| mьně (дав.-- місц. в.) | праслов’янська |
| mъnojǫ (op. в.) | праслов’янська |
| меня́ | російська |
| мне | російська |
| мно́ю | російська |
| мèне | сербохорватська |
| мèни | сербохорватська |
| мнȏм (мно́ме) | сербохорватська |
| мно́ме | сербохорватська |
| mňa | словацька |
| mne | словацька |
| mnou | словацька |
| mêne (mano) | словенська |
| mêni (mano) | словенська |
| z menoj (mano) | словенська |
| mano | словенська |
| мєнє | старослов’янська |
| мьнѣ | старослов’янська |
| мъноѭ | старослов’янська |
| mne (‹mene), mně, mnou | чеська |
| mene | чеська |
| mně | чеська |
| mnou | чеська |
бігме́ «їй-богу» (заст.)
складне утворення з іменника [біг] «бог» і скороченої форми займенника мене чи мені на ґрунті усталених виразів типу бог мене побий (покарай і под.) або бог мені допоможи;
м. богме «бігме», схв. бòгме, бòме, слн. Bogme «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бігма́
бігма́тася
«божитися»
богме
«тс.»
богми́тися
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| богме «бігме» | македонська |
| бòгме | сербохорватська |
| Bogme «тс.» | словенська |
| бòме | українська |
| біг «бог» | ? |
| мене (покарай і под.) | ? |
| мені (покарай і под.) | ? |
| бог мене побий (покарай і под.) | ? |
мі «мені»
результат контамінації первинної форми дав. в. одн. ми (заст.) «тс.» і вторинної форми мені́;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| мені́ | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України