ЮХА — ЕТИМОЛОГІЯ

праслов’янська форма з пізнішого *i̯ous-ā, що є похідним від дієслова *i̯eu-/i̯eu̯ǝ- «мішати, місити (готуючи їжу)», пор. лит. jáuti, jaυ̃ti «мішати, готувати їжу для свиней», лтс. jáut «мішати», дінд. yáuti «змішує»;

іє. *i̯ous-/i̯ūs-;

споріднене з лит. j ū́šė «юшка з рибою», прус. juse «юшка з м’ясом», дінд. yūṣ (с. р.), yūṣam (с. р.), yūṣas (чол. р.) «юшка», лат. iūs (род. в. iūris) «юшка, суп», шв. ōst (‹ *i̯ūs-to-) «сир», [ūst] «тс.», гр. ζῡˊμη «закваска, дріжджі» і (з іншим ступенем вокалізму) ζωμóς «юшка; м’ясна юшка»;

псл. juxa, [uxa];

укр. юха́, бр. [юха́] є продовженням др. юха, похідного від цсл. юха, яке могло бути підтримане польським впливом;

пряме запозичення з польської мови (Фасмер IV 536) малоймовірне;

р. [юха́] «юшка з риби», [ю́шка] «кров», уха́ «юшка з риби (раніше будь-яка, але переважно з м’ясом або рибою»), бр. ю́ха (розм.) «кров», [юха́] «юшка; (лайл.) кров», ю́шка «суп; кров», др. уха, юха «навар; юшка», п. jucha «кров (тварини, (лайл.) людини); (заст.) юшка, соус, сік», ч. (заст.) jícha «соус, підлива; сік; суп», ст. júcha «тс.», слц. jucha «юшка; [капусняк]», вл. jucha «гноївка», juška «юшка; підлива; сік», нл. jucha «гноївка; горілка; юшка; підлива», болг. [юха́] «юшка», м. [jува] «розсіл (капустяний); суп», схв. jу́ха «суп, юшка», слн. júha «суп», цсл. юха «юшка; соус»;

запозичення з грецької мови, раніше – книжним шляхом, пізніше, в західні говори,– через посередництво румунської мови (рум. ádzimă, ázimă «тс.»);

гр. ἄ-ζῡμος «незаквашений, прісний», складається з частки ἀ- «не-» і основи дієслова ζῡμόω «заквашую», похідного від іменника ζύμη «дріжджі, закваска», спорідненого з псл. *juxa, укр. ю́ха́;

р. заст. азим, п. [azyma, azymus, azymum], p.-цсл. азимъ, азумъ;

пор. [голий борщ] «рідкий борщ з небагатьох складників»;

результат злиття виразу [гола юха] (гола юшка) «незаправлена страва»;

п. rozjuszyć «розлютити», rozjuszyć się «розлютитися» пов’язується з jucha «юшка; кров тварини», спорідненим з укр. [ю́ха́] «тс.»;

запозичення з польської мови;

неясне, можливо, пов’язане з юха́ «юшка» або з бр. [лёк] «розсіл, зокрема від оселедців», п. ст. lak «вид розсолу з солоних риб; [розсіл з оселедців у бочках]», [låk, lok] «вода з м’яса або риби, заправлена сіллю і жиром»;

запозичення з російської мови;

р. yxа́ «тс.» відповідає укр. ю́ха́, ю́шка;

др. уха;

споріднене з дінд. yuváti «зміцнює, з’єднує», гр. ζωρóς «палючий, міцний (про вино)»;

сумнівне пов’язання (Sławski I 592–593; Ларин Из истории слов и словарей 89) з ч. [urnó] «сильний, великий», слц. urnó «палкий, швидкий»;

малоймовірні інші спроби пояснення слова: як пов’язаного з лтс. aυ̃rêt «грати на мисливських рогах; гнати, полювати; задовольняти статеві інстинкти (про людей і тварин)», aura «виття; період тічки» (Bern. I 461; Brückner 209; Mühl.–Endz. I 225–226), з лтс. jυ̃ŗa «море», лит. jáura «болотяна місцевість» (Trautmann 335; Pokorny 80–81), з чаг. jürük «швидкий», алт. üŘr «натовп, стадо» (приймаючи можливість тюркського запозичення – Mikl. EW 106; Matzenauer LF 8, 31), з іє. *еÊur-, з яким пов’язані гр. αὖρι «швидко», пгерм. *ūr(і)a- «дикий, збуджений», хет. ǖrn «полювати (на диких звірів)» (Čop Slavistična Revija 1954 V–VII 230);

псл. [juriti] походить від іє. *i̯our- (корінь *i̯eu̯- «змішувати, приводити в рух»), що виступає також у псл. jarъ(jь), укр. я́рий, псл. juxa, укр. ю́ха́;

р. [юри́ть] «метатися, метушитися; кишіти», бр. [юры́ць] «пустувати, загравати; сильно бажати», п. ст. jurzyć się «палати жагою, хтивістю», jurzyć (się) «гнівати(ся)», jurny «хтивий, любострасний», [jurliwy] «тс.», болг. ю́рвам «нападаю», ю́рвам се «кидаюся», м. jурне «помчить, кинеться», схв. jу́рити «мчати, бігти; гнати (когось)»;

не зовсім ясне;

можливо, експресивне утворення на основі слів ю́ха́ і вари́ти (див.);

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане із запозиченням з російської мови в’ю́шка «затулка димоходу», що виводиться з вить, вью;