ЮЖ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з польської мови;

п. już, ст. juże, [ju] етимологічно відповідає укр. уже́;

бр. [юж] «уже», др. юже, п. już, ст. juże, [ju], ч. již, [juž], вл. juž, нл. juž, južo, južor, полаб. jauz (‹ *juže) «тс.», схв. [jу̏p], ст. jȕre (‹ *juže) «як тільки; щойно, ледве; уже», слн. žå, ст. jur «уже», стсл. южє, оужє, цсл. ю «тс.»;

псл. juže;

складний прислівник, утворений з компонентів у- (‹ псл. ju-), спорідненого з лит. jaũ «уже», лтс. jàu «уже; адже; же», прус. jau «колись; після», двн. ju «вже; тепер; же», які зводяться до іє. *i̯ou (*i̯u), та частки же;

припускається етимологічний зв’язок першого компонента у- з псл. junъ, junъjь, звідки укр. ю́ний;

припускається також фонетичний збіг у східнослов’янських мовах двох давніх слів – псл. *ju že і псл. *u, спорідненого з гр. αὐ˜ «з іншого боку; знову-таки», лат. aut «або», гот. auk «адже; але» (Фасмер II 39, IV 151–152);

р. уже́, уж, [ужо́] «(коли-небудь) пізніше, потім», бр. ужо́, [ужэ́], др. уже «вже; ось уже; і; в такому разі», р.-цсл. ю «уже, тепер», нє ю «ще не», п. już, ч. již, už, [juž], слц. už, вл. juž (hižo), нл. juž (južo), полаб. jäuz, болг. уж, схв. [jу̏p], ст. jу̏pe, слн. užé, žé, стсл. южє, оужє, оу, нє оу;