ЩІННА — ЕТИМОЛОГІЯ
щеня́ «маля собаки, а також вовчиці, лисиці і под.; [білий пухир, який, за повір’ям, з’являється під язиком тварини, покусаної скаженим собакою]»
псл. ščenę (‹ *škenę) «тс.»;
споріднене з вірм. skund «щеня, вовченя», ос. stœn (‹ *skœn) «собака», ваханським (памірським) skǝn «тс.», ірл. cano, cana «вовченя», кімр. cenaw «щеня, вовченя», з псл. čędo, укр. ча́до, псл. (na)čęti, укр. (по)ча́ти, а також, можливо, з лат. (re)cens «свіжий, недавній», гр. ϰαινός «новий», дінд. kániṣṭhas «наймолодший»;
іє. *(s)ken- «щойно з’являтися (розпукуватися), виникати, починатися; народжуватися (про малят тварин)»;
менш імовірні зближення з лтс. skaņš «голосний, дзвінкий», skanêt «дзвеніти» (Mühl.–Endz III 871) або з п. szczękać «клацати», szczekać (Brückner 543; Брандт РФВ 24, 192);
р. щено́к (мн. щенки́ або щеня́та) «щеня», бр. шчанё, шчаня́ «тс.», др. щеня «щеня; маля дикого звіра», п. szczenię «щеня», ч. štěně, слц. šteňa «тс.», вл. šćenjo «щеня; молоде звірятко; (перен.) мазунчик», нл. šćenje «щеня», полаб. stiną (‹ *ščenę), болг. ще́не́ «тс.», м. штени «щенить», схв. штèне «щеня», слн. ščenè «тс.», цсл. штєнѧ «маля якоїсь тварини (переважно щеня, котеня)»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
щени́тися
щенюк
«щеня; [вовченя]»
щеня́чий
щі́нна
(прикм. жін. р.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| шчанё | білоруська |
| ще́не́ «тс.» | болгарська |
| šćenjo «щеня; молоде звірятко; (перен.) мазунчик» | верхньолужицька |
| skund «щеня, вовченя» | вірменська |
| ϰαινός «новий» | грецька |
| kániṣṭhas «наймолодший» | давньоіндійська |
| щеня «щеня; маля дикого звіра» | давньоруська |
| *(s)ken- «щойно з’являтися (розпукуватися), виникати, починатися; народжуватися (про малят тварин)» | індоєвропейська |
| cano | ірландська |
| cenaw «щеня, вовченя» | кімрська |
| skaņš «голосний, дзвінкий» | латиська |
| штени «щенить» | македонська |
| šćenje «щеня» | нижньолужицька |
| stœn «собака» (‹ *skœn) | осетинська |
| stiną (‹ *ščenę) | полабська |
| szczękać «клацати» | польська |
| szczenię «щеня» | польська |
| ščenę «тс.» (‹ *škenę) | праслов’янська |
| čędo | праслов’янська |
| щено́к «щеня» (мн. щенки́ або щеня́та) | російська |
| штèне «щеня» | сербохорватська |
| šteňa «тс.» | словацька |
| ščenè «тс.» | словенська |
| ча́до | українська |
| (по)ча́ти | українська |
| шчаня́ «тс.» | українська |
| штєнѧ «маля якоїсь тварини (переважно щеня, котеня)» | церковнослов’янська |
| štěně | чеська |
| skǝn «тс.» | ? |
| cana «вовченя» | ? |
| skanêt «дзвеніти» | ? |
| szczekać | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України