ЩІЛИНА — ЕТИМОЛОГІЯ

пов’язане зі [ска́ли́ти] «розбивати на скіпки, розщеплювати», скала́, щіли́на;

вираз оскі́лками диви́тися спочатку мав пряме значення «дивитися, оскаливши зуби» (про собак та хижаків);

р. оско́лок, бр. аско́лак, слн. oskálek;

запозичення із західноєвропейських мов;

нім. Skalpéll, фр. англ. scalpel «тс.» походять від лат. scalpellum, зменш. від scalprum (scalper) «долото, ніж», пов’язаного з scalpo «дряпаю, скребу, вирізую», спорідненим з гр. σϰαλεύω «обрубую, рию», лит. sklem̃pti (sklem̃bti) «гладко обрубувати, полірувати», псл. skala, sčelь, укр. скала́, щіли́на;

р. бр. ска́льпель, п. ч. слц. вл. skalpel, болг. м. ска́лпел, схв. ска̀лпел, слн. skalpél;

зіставлення зі скала́ і щіли́на (Преобр. ІІ 315), лит. káulas «кістка» (Brückner ZfSlPh 4, 213; KZ 51, 238) та ін. недостатньо обґрунтовані;

очевидно, псл. skula, пов’язане з skuliti «стиснути», kuliti sę «щулитися» як варіантами іє. *(s)keu- «гнути, гнутися, суглоб» (з рухомим s-);

р. скула́ «вилиця; [опух, ґуля]», бр. ску́ла «тс.», п. skuła «вилиця; (заст.) болячка», болг. ску́ла «вилиця», схв. ску̏ла «чиряк; струп», слн. skúla «нарив, шрам»;

неясне;

може бути пов’язане з щіли́на, ці́ли́й, стіл, стели́ти і стіна́;

утворення, споріднене зі щіль, щіли́на;

р. щели́ть «розколювати, розсувати, розділяти», бр. [шчэ́ліцца] «тріскатися; діставати щілини»;

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане зі щіль, щіли́на як найдавніша назва стільника (пор. Shevelov Hist. phonol. 688) – Пор. стільни́к¹;