ЩУКА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
щу́ка «хижа прісноводна риба, Esox lucius L.» (іхт.)
псл. ščuka, етимологічні зв’язки якого не зовсім ясні;
очевидно, пов’язане з іншими назвами тієї самої риби, де при спільному початку основи в кінці замість -k- виступають -p-/-b- (пор. укр. [щу́па], щупа́к, нл. šcipjel (‹ šćupjel), п. ст. szczubiel, [szczubeł]);
найвірогідніше пояснення вихідного псл. *skeu-k- (*skeu-p-) ‹ *skeu- «гострий; різати» (Младенов 698; Ильинский РФВ 78, 204);
заслуговує на увагу також спроба пояснити слово як запозичення фіно-угорського походження;
пор. фін. hauki (ест. haug) «щука», удм. tšipei̯ «тс.» (Топоров–Трубачев 246–247), у яких відображена прафінська парадигма *tšaup-/tšauki, звідки, можливо, псл. *ščuk-/ščup-/ščub-;
менш переконливі інші пов’язання: зі щу́пати (Младенов 698) і щу́плий (Brückner 545; Machek ESJČ 626), із двн. sciuhen «лякати», н. scheuchen «відлякувати» (Черных II 437), свн. schûlen «ховатися, чатувати, виглядати», ірл. cúil «схованка», лат. obscūrus «темний» (Loewenthal WuS 10, 150), з коренем іє. *steig- «вістря», напр., у гр. στίζω «колю» (Neuhauser Wien. sl. Jb. I 111), з р. [ще́чить] «красти» (Горяев Доп. 1, 59–60), з вл. šćukać «рвати, смикати, щипати» (Schuster-Šewc 1423–1424);
р. болг. щу́ка (іхт.) «Esox lucius L.», бр. шчупа́к «щука», п. (ст., діал.) szczuka, ч. štika, слц. št’uka, вл. šćuka, нл. [šćipjeł], полаб. st’auko/st’aiko (‹ *ščuka), болг. щу́ка, м. штука, схв. шту̏ка, слн. ščúka;
Фонетичні та словотвірні варіанти
щученя́
щю́ка
«щука»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
шчупа́к «щука» | білоруська |
щу́ка «Esox lucius L.» (іхт.) | болгарська |
щу́ка | болгарська |
šćukać «рвати, смикати, щипати» | верхньолужицька |
šćuka | верхньолужицька |
στίζω «колю» | грецька |
sciuhen «лякати» | давньоверхньонімецька |
*steig- «вістря» | індоєвропейська |
cúil «схованка» | ірландська |
obscūrus «темний» | латинська |
штука | македонська |
šćipjeł | нижньолужицька |
scheuchen «відлякувати» | німецька |
st'auko/st'aiko (‹ *ščuka) | полабська |
szczubiel | польська |
szczuka (ст., діал.) | польська |
ščuka | праслов’янська |
*skeu-k- ‹ *skeu- «гострий; різати» (*skeu-p-)(Младенов 698; Ильинский РФВ 78, 204) | праслов’янська |
*ščuk-/ščup-/ščub- | праслов’янська |
ще́чить «красти» | російська |
щу́ка «Esox lucius L.» (іхт.) | російська |
ка | сербохорватська |
schûlen «ховатися, чатувати, виглядати» | середньоверхньнімецька |
št'uka | словацька |
ščúka | словенська |
tšipei̯ «тс.» | удмуртська |
hauki «щука» (ест. haug) | фінська |
štika | чеська |
-k- (пор. укр. [щу́па], щупа́к, нл. šcipjel (‹ šćupjel) | ? |
-p-/-b- (пор. укр. [щу́па], щупа́к, нл. šcipjel (‹ šćupjel) | ? |
szczubiel | ? |
szczubeł | ? |
hauki «щука» (ест. haug) | ? |
*tšaup-/tšauki | ? |
щу́пати | ? |
щукули́ця «маленька щучка»
запозичення з румунської мови;
рум. ştiuculiţă є зменшувальною формою слова ştiucă, що походить від болг. щу́ка (фонет. шту́ка) «щука» або схв. шту̏ка «тс.», етимологічно пов’язаних з укр. щу́ка;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
щу́ка «щука» (фонет. шту́ка) | болгарська |
або «щука» (фонет. шту́ка) | болгарська |
ştiuculiţă | румунська |
шту̏ка «тс.» | сербохорватська |
щу́ка | українська |
щу́па «щука звичайна, Esox lucius L.» (іхт.)
псл. ščupa(-kъ), *ščupьlъ (-bьlъ) етимологічно споріднені з щу́ка (див.);
бр. шчупа́к «щука», п. szczupak, [szczubel], ст. szczubiel, нл. šćipjel;
Фонетичні та словотвірні варіанти
щупа́к
«щука-самець; щука»
щупакова́тий
«(кінь) з тонким животом»
щупе́ль
«щука»
щупеля́
«щученя, щучка»
щупі́ль
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
шчупа́к «щука» | білоруська |
šćipjel | нижньолужицька |
szczupak | польська |
ščupa(-kъ) | праслов’янська |
szczubel | українська |
щу́ка | ? |
szczubiel | ? |
щу́чник «Deschampsia caespitosa (L.) P.B. (Aira caespitosa)» (дернистий)(бот.)
не зовсім ясне;
можливо, пов’язане зі щу́ка з огляду на гострошерехаті гілки, зубчасту нижню квіткову луску, що могли асоціюватися із зовнішнім виглядом щуки;
р. щу́чка (дернистая) «тс.»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
щу́чка «тс.» (дернистая) | російська |
щу́ка | ? |
ущуха́ти «затихати, замовкати, припинятися»
не зовсім ясне;
зіставляється з р. щук «шум», п. szczęk «звук, стук», с.-цсл. штукъ, штучати «шуміти» і далі з р. стук;
значення «затихати» пояснюється приєднанням до основи, що означає «шум», заперечного префікса у- (Преобр. II 407, II, вып. последний 120, проти Фасмер ІV 510) (пор., однак, укр. уга́в);
р. ущу́кнуть «затихнути», щу́кнуть, бр. [ушчука́ць] «замовкати, переставати; затихати», [ушчу́кці] «перестати, замовкнути», [шчука́ць] «переставати; затихати», [шчу́кнуць] «переставати говорити або шуміти»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вщуха́ти
вщу́хлий
вщу́хнути
прищуха́ти
прищу́хлий
ущу́хлий
ущу́хнути
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ушчука́ць «замовкати, переставати; затихати» | білоруська |
ушчу́кці «перестати, замовкнути» | білоруська |
шчука́ць «переставати; затихати» | білоруська |
шчу́кнуць «переставати говорити або шуміти» | білоруська |
szczęk «звук, стук» | польська |
щук «шум» | російська |
стук | російська |
ущу́кнуть «затихнути» | російська |
щу́кнуть | російська |
штукъ | сербо-церковнослов’янська |
штучати «шуміти» | сербо-церковнослов’янська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України