ШУТ — ЕТИМОЛОГІЯ

менш імовірні спроби пов’язати з н. Schaute «дурень, блазень», що походить від арам.-гебр. šôṭê «тс.» (Štrekelj AfSlPh 12, 170; Грот РФВ І 36; Горяев 427), або з цсл. ашѹтъ «даремно», ч. ст. jěšutný «мaрний», п. ст. jeszutność «даремність, марність» (Соболевский Slavia 5, 441), а також зблизити з шу́тий, болг. шу́тка «vulva» (Jakobson IJSLP 1/2, 1959, 276);

припускається (Endzelin KZ 44, 66; Mühl.– Endz. IV 107) спорідненість із лит. siaũsti «бушувати, лютувати, грати», siaũstis «звеселятися, шуміти», лтс. šaũlis «дурень», šàust «хльостати»;

псл. [šutъ];

р. шут «блазень; чорт; домовик; параліч кінський, якого начебто насилає домовик», бр. [шут] «чорт», др. шутъ «осміяний», ч. (заст.) šutiti «жартувати», болг. м. шут «блазень», слн. šútаst «дурнуватий, нерозумний», цсл. шѹтъ «базіка, торохтій», шѹтьливъ «жартівливий»;

псл. [šustrъ(jь)];

не зовсім ясне;

можливо, споріднене з лит. siùsti «божеволіти», лтс. šust «сердитися, втрачати розум» або з укр. [шу́снути] «ковзнути, шмигнути»;

реконструюється псл. *šiust ‹ *šiut-t- (з іє. *seut-) (Черных II 428);

менш імовірні пов’язання з р. шут і з п. oszustać «ошукати», oszust «шахрай» (Ильинский ИОРЯС 20/4, 150), з арготичним šu- і ostrъ «гострий» (Vasmer WuS III 198), з хват, ху́ткий (Горяев 427), з перс. čust «моторний, діяльний» (Mikl. TEl Nachtr. II 189);

р. шу́стрый, бр. шу́стры «тс.»;

семантика слова розвивалася, мабуть, так: «позбавлений чогось» → «лю-дина, якій завжди чогось бракує» → «скупий», пор. м. шут «безрогий» і переносне «недоумкуватий», у схв. шу̏т, поряд з іншими значеннями, «неповноцінний»;

діалектний варіант поширенішого укр. шу́тий;

слово споріднене з гр. ξύω «тру, гладжу», ξυρόν «бритва», дінд. kṣurás «ніж для стрижки» (Petersson AfSlPh 34, 381; Ильинский ИОРЯС 20/3, 103), у чому без достатніх підстав сумнівається Фасмер (Фасмер IV 492);

не виключена також можливість запозичення слова у праслов’янські говірки з фракійських або дако-мізійських говірок, оскільки слово є в румунській мові (Scheludko 146) (очевидно, маючи ту саму індоєвропейську етимологію) і належить у ній до найдавнішого субстратного (дако-мізійського) шару лексики (пор. рум. ciut, [şut] «безрогий», ciut, şut, ciută «лань», алб. shýtë «безрогий; відрубаний, вирубаний», shutë «cамиця оленя») (Bpaчy Балк. езикозн. 8, 21);

віддієслівний прикметник від кореня *kes-/k῀es- «різати, тяти, рубати» у редукованому ступені *ks-/k῀s- (Мельничук Этимология 1966, 213–214);

псл. [šutъ] (‹ іє. *kseut-/k῀seut-) «безрогий ‹ обрізаний, обтятий»;

р. шу́тый «безрогий», бр. [шу́та, шу́тка] «вівця», п. szuty «безрогий», ч. [šutý] «тс.», слц. šutý «безрогий; голий, порожній», болг. шут «безрогий, шутий; з відламаним держаком», м. шут «безрогий; без лушпайок (про насіння); (перен.) недоумкуватий», схв. шу̏т «безрогий; голий, безлісний; відлюдний, пустельний; неповноцінний», слн. štúla (‹ *šutula) «обрубок; безрога корова»;