ШЛЯПАМ — ЕТИМОЛОГІЯ

не зовсім ясне;

можливо, звуконаслідувальне утворення;

припущенню про походження від псл. slęp(a)ti, спорідненого з лит. slim̃pti (slempù) «повільно й тихо йти» (Zubatý St. a čl. II 347; Machek ESJČ 616), суперечать факти польської мови, де відсутні відповідні рефлекси праслов’янських носових голосних;

бр. [шлапа́к] «капець», шлапакі́ «капці», п. szłapać «чалапати», ч. šlapati «топтати, наступати; іти», [šl’apkat’] «повільно йти», слц. šliapat’ «наступати, топтати», šl’apaj «слід, ступня», вл. šlapać «ковтати, поглинати», šlapotać «ковтати; швидко говорити», нл. šlapaś «сьорбати», болг. шля́пам «ляскаю, шльопаю», м. шлапа «ляскає, шльопає; хлипає», шлапка «тс.; плямкає», схв. шља́пати «шльопати», слн. šlapáti «іти в капцях; мляво йти; шльопати по болоту»;

псл. slępati, slępti, експресивне звуконаслідувальне утворення, можливо, споріднене зі шла́пати «незграбно іти», лит. slim̃pti (slempù) «повільно й тихо йти; підкрадатися»;

виведення слов’янських слів від н. schlappen «човгати ногами» (Bielfeldt Die deutschen Lehnwör-ter… 1933, 246) сумнівне;

більше підстав для протилежного припущення;

п. [szlapać] «бруднити, плюскати, бризкати», вл. šlapać «ковтати, поглинати», нл. šlapaś «сьорбати, хлептати», болг. шля́пам «шльопаю, ляскаю», м. шлапа «хлюпає, шльопає», схв. šljápati «шльопати, чалапати, хляпати»;

не зовсім ясне;

можливо, афективне утворення, що виникло під впливом шля́па (пор. ша́пка гриба);