ШИПИ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, пов’язане зі словом шип «шпилька, колючка», ужитим переносно (пор. схв. ши̑п «шип, вістря», а також «стовп»);

р. [шип] «купа, копиця сіна»;

пов’язання з гр. ξίφος «меч» (Ильинский РФВ 70, 257) сумнівне у зв’язку з припущуваним (Boisacq 678–679; Hofmann 221) семітським походженням слова;

зіставляється з дінд. kṣipáti «кидає», kṣiprás «швидкий», kṣēpas «кидок», що зводяться до іє. *ks-/kes- «бити; тяти, різати» (Mayrhofer 289) або *kseip-/kseib- «кидати» (Pokorny І 625; Черных II 412), із двн. hiufo «шипшина», свн. hiefe, дангл. héopa «тс.» (Kluge–Götze 248–249; Torp 95);

дальші зв’язки не ясні;

псл. šіръ «стріла, вістря, колючка»;

р. шип, бр. шып «тс.», п. ст. szyp «стріла; колюча шишка; стебло», ч. šíp «стріла», слц. šíp «стріла; (розм.) шипшина», вл. šip «стрижень; залізний кілок», болг. шип «шип, вістря, шпилька (рослини)», м. шипка «прут, палиця; [гострий виступ, шип]», схв. ши̑п «шип, вістря; шипшина; скоба для висячого замка; стовп», слн. šípek «шипшина»;

очевидно, пов’язане з [ши́пля] «совкова лопата» ЛексПол;

можливо, пов’язане з шип¹ (див.);

не зовсім ясне;

можливо, експресивне утворення від шип¹ «твердий виріст на гілках, стеблах» (див.);

не зовсім ясне;

псл. [šipěti];

очевидно, звуконаслідувальне утворення, що передає шипіння і шелест різного роду;

р. шипе́ть, бр. шыпе́ць, болг. шипя́ «шиплю»;

пов’язання з р. шершавый, шорох (Фасмер IV 430), як і з іє. *serg- «мороз» (Holub–Kop. 359), помилкове;

паралелізм початкових с – ш, як у сипі́ти – шипі́ти, [скі́ра] – шкі́ра та ін;

споріднене з лит. šеr̃kšnas «іній», šarmá «тс.», лтс. sērsna «іній; ожеледиця; наст»;

псл. *seršь/seržь «тонка крига; наст», словотворчо паралельне до *sernъ «наст»;

р. [шерошь] «перший лід, шуга», [шорошь] «тс.», бр. [шарэш], п. [śreż] «тс.», ст. strysz «дрібна крига», ч. [stříž] «тонка крига», слц. [stríž] «наст; іній», [sriež] «тс.», вл. srěž «тонка крига; іній», нл. srěž «донний лід», болг. м. скреж «іній», схв. [сре̑ш, среж (стреж)] «тс.», слн. sréž «наст»;

контамінація могла бути зумовлена постійним шелестом листя цих дерев;

очевидно, результат контамінації основ дієслів сипі́ти, шипі́ти та іменника оси́ка;

очевидно, споріднене з дінд. kṣipáti «кидає», kṣēpájati (каузатив);

псл. [sěpati];

зіставлення з р. шип (Ильинский РФВ 70, 258), з р. сипе́ть (Jakobson IJSLP 1/2, 159, 270) або з ос. sewun «косити» (Petersson Ar. Arm. St. 69–70) недостатньо обґрунтовані;

р. [си́пать] (з укр.), п. siepać «сіпати», siepаcz «посіпака»;

очевидно, звуконаслідувальне утворення від вигуку [шип], що імітує шипіння;

назва колючої рослини, можливо, переважно шипшини, утворена від шип¹ «колючка»;

на азалію назву перенесено, очевидно, з троянди (обидві рослини мають гарні квіти);

виведення від псл. *čіра (‹ протоєвроп. *kīр-) (Machek ESJČ 609; Holub–Kop. 369; Holub–Lyer 466) малоймовірне;

псл. šipъkъ;

др. шипъкъ «троянда, квітка троянди, кущ троянди; гранат, гранатове дерево», ч. šípek «шипшина», слц. šípka «тс.», вл. šipka «плід шипшини», нл. šypka «тс.», болг. ши́пка «шипшина», м. шип(ка) «шипшина; гранат, гранатове дерево», схв. ши́пак «шипшина (кущ і ягода); манжетка звичайна, Alchеmilla vulgaris L.», слн. šípek «троянда столиста, Rosa centifolia L.», стсл. шипъкъ «троянда»;

очевидно, споріднене з шип «колючка»: молодий очерет, що називається ще спичака́ми (шпичака́ми), характеризується тонкими й гострими вершками;