ШЕРХ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *sr̥xnǫti, *sr̥šati «наїжачуватися, куйовдитися, ставати нерівним, шорстким»;

споріднене з *sr̥stь, укр. шерсть і далі з лит. šiurkštùs «грубий, твердий», н. harsch «шерехатий», ірл. carrach «покритий паршами», дінд. háršatē «їжачитися (про волосся на тілі)», лат. horreo «наїжачуюся, зіщулююся від жаху», вірм. garšim «лякаюся, жахаюся»;

р. шерша́в виводилося безпосередньо зі *шьршав, похідного від шерсть (Соболевский Лекции 137);

пов’язання з тат. чаршау (чаршаф) «завіса» (Дмитриев 569) малоймовірне;

р. шерша́веть, бр. шэ́рхнуць «(про землю) тужавіти, підсихати; (про кінцівки) німіти, дубіти», др. серхъкъ, сьрхъкъ «шерехатий, шершавий, нерівний», п. nasierszałу «наїжачений», ч. srchký «шершавий, грубий», слц. srchký «неврожайний», ošršňavet’ «схуднути (про худобу)», болг. стръ́хна «куйовдитися», схв. стр́шити «стирчати; настовбурчуватися (про волосся)», слн. sŕhek «скуйовджений», sŕšati «наїжачуватися, скуйовджуватися», цсл. срьхъкъ «шерехатий, шершавий»;

префіксальне утворення, пов’язане з [ше́рхнути] «зашарудіти, зашелестіти»;

очевидно, виникло з псл. *seršь «тонка крига, наст» унаслідок деетимологізації і впливу слів ше́рех, шерехті́ти або шереха́тий;

пов’язувалося безпосередньо з шерша́вий (Фасмер IV 430), з др. серехъкъ «грубий, кошлатий», р. шо́рох «шерехтіння» (Фасмер IV 467–468);

р. [ше́рех] «дрібна крига на ріці», [шершь] «тс.», [шерошь] «перший лід, шуга», [шорошь] «тс.», [шо́ро́х] «нерівна поверхня», [шо́рох] «дрібна осіння крига, що йде по річці; крижані голки, на які розсипається сніг під ногами; верства сухого листя в лісі», [шороха́] «затори криги при замерзанні річок», бр. [шо́раш] «дрібна крига перед замерзанням річок», [шарэш] «тс.», п. śreż «перша крига на воді»;