ШЕРСТІ — ЕТИМОЛОГІЯ

не виключений також зв’язок з іє. коренем *kes- (Мельничук Этимология 1966, 219);

іє. *k’er(s)-/k’r̥s-;

споріднене з лит. šiurkštùs «грубий, твердий», ірл. carrach «укритий струпом, паршами; кам’яний», двн. hursti «гребінь (у птахів, змій); гребінь гірського хребта», (з іншим вокалізмом) лит. šerỹs «щетинка (одна)», лтс. sars (мн. sari);

псл. *s^ьr̥stь;

р. шерсть, бр. шэрсць, др. сьрсть «шерсть», п. sierść, szerść «шерсть», ст. рідк. також «вовна», ч. srst «шерсть», слц. srst’, вл. seršć «щетина», нл. syršć «тс.», слн. sŕst «шерсть; щетина»;

запозичено з тюркських мов або з монгольської мови через посередництво російської;

пор. узб. жез «жовта мідь», кирг. жез «мідь, латунь», чаг. алт. телеут. čas «жерсть; бронза», тур. jäs, jis «мідь, латунь», монг. ǯes «тс.»;

р- в українській мові з’явилося, очевидно, під впливом слова шерсть;

р. жесть;

п. sierść «шерсть; звірина для полювання», слц. srst’ «шерсть» відповідають укр. шерсть (див.);

запозичення з польської або словацької мови;

утворення, що, можливо, походить із псл. *šer-/šel-;

може розглядатися також як результат контамінації слів ше́лест, шелесті́ти і ше́рех;

зв’язок із р. перешерсти́ть, шерсть (Шахматов Очерк 280) малоймовірний;

р. [шерести́ть, шересте́ть] «ворушитися, порпатися; шелестіти»;

пов’язання з тат. чаршау (чаршаф) «завіса» (Дмитриев 569) малоймовірне;

р. шерша́в виводилося безпосередньо зі *шьршав, похідного від шерсть (Соболевский Лекции 137);

псл. *sr̥xnǫti, *sr̥šati «наїжачуватися, куйовдитися, ставати нерівним, шорстким»;

споріднене з *sr̥stь, укр. шерсть і далі з лит. šiurkštùs «грубий, твердий», н. harsch «шерехатий», ірл. carrach «покритий паршами», дінд. háršatē «їжачитися (про волосся на тілі)», лат. horreo «наїжачуюся, зіщулююся від жаху», вірм. garšim «лякаюся, жахаюся»;

р. шерша́веть, бр. шэ́рхнуць «(про землю) тужавіти, підсихати; (про кінцівки) німіти, дубіти», др. серхъкъ, сьрхъкъ «шерехатий, шершавий, нерівний», п. nasierszałу «наїжачений», ч. srchký «шершавий, грубий», слц. srchký «неврожайний», ošršňavet’ «схуднути (про худобу)», болг. стръ́хна «куйовдитися», схв. стр́шити «стирчати; настовбурчуватися (про волосся)», слн. sŕhek «скуйовджений», sŕšati «наїжачуватися, скуйовджуватися», цсл. срьхъкъ «шерехатий, шершавий»;

запозичене з литовської мови, можливо, за посередництвом білоруської;

лит. šiùrpa «людина зі скуйовдженим волоссям» утворене від šiùrti «куйовдитися, настовбурчуватися», пов’язаного з šerỹs «щетина, шерсть», яке зіставляється з дісл. днн. двн. hār «волосся», н. Haar, англ. hair «тс.» і далі з псл. *sr̥^ъstь, укр. шерсть;

на польському ґрунті пов’язувалося з chropawy «шерехатий» (Brückner 558);

р. [шу́рпа] «курка з настовбурченим пір’ям», [(зах.) шурпа́тый] «шершавий, шерехатий», бр. [шу́рпа] «кучерява дитина, кучерявець», [шурпа́тка] «курка з настовбурченим пір’ям», шурпа́ты «шерехатий, негладкий», п. [szurpa] «гуска, курка і под., яка від природи має настовбурчене, негладке пір’я; неохайна жінка», [szurpaty] (про птахів) «кострубатий»;