ШАМАНАМ — ЕТИМОЛОГІЯ
шама́н «служитель культу, знахар у племен, релігія яких ґрунтується на культі духів, магії»
запозичене через російське посередництво з евенкійської мови;
евенк. [шама̄н] (літ. сама̄н) «шаман» є словом, властивим усім тунгусо-маньчжурським мовам, куди воно (очевидно, через Монголію) проникло як запозичення з індоарійських мов;
пор. тох. ṣamāne «буддійський чернець», що походить від пракритського samaṇa- «тс.», яке продовжує дінд. śramaṇás «аскет-буддист»;
на думку частини дослідників (КЭСРЯ 499; Преобр. II, вып. последний 86–87; Uhlenbeck 303; проти Фасмер IV 401), слово пов’язане з дінд. śama «cпокій, мир, поміркованість», śā˘mayati «утишує, заспокоює; підпорядковує; вбиває (у цьому випадку – злі сили)»;
початково в Індії слово samāṇa мало значення «буддійський чернець з нижчого класу буддійських священиків, які займалися також лікуванням, чаклунством тощо», що й перенесено на функції шамана тунгусоманьчжурських народів;
р. бр. болг. шама́н «шаман», п. szaman, ч. слц. šaman «тс.», схв. шамани (мн.) «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
шама́нити
«здійснювати обряд шаманства; бути шаманом»
шамані́зм
шама́нство
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| шама́н «шаман» | білоруська |
| шама́н «шаман» | болгарська |
| śramaṇás «аскет-буддист» | давньоіндійська |
| śama «cпокій, мир, поміркованість» | давньоіндійська |
| śā˘mayati «утишує, заспокоює; підпорядковує; вбиває (у цьому випадку -- злі сили)» | давньоіндійська |
| szaman | польська |
| шама́н «шаман» | російська |
| шамани «тс.» (мн.) | сербохорватська |
| šaman «тс.» | словацька |
| ṣamāne «буддійський чернець» | тохарська А |
| šaman «тс.» | чеська |
| шама̄н «шаман» (літ. сама̄н) | ? |
| сама̄н | ? |
| samaṇa- | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України