ШАЛИТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з російської мови;

р. шалыга́н є експресивним віддієслівним утворенням від [шалыга́нить] «байдикувати; вештатися, марнувати час», яке пов’язується з р. шали́ть «пустувати» (укр. шалі́ти);

можливо, зазнало певних семантичних змін унаслідок зближення з формально близьким хулига́н;

р. [шалыга́н], бр. [шалога́н] «тс.», [шалага́нка] «легковажна, пустотлива жінка»;

походить від раннього псл. *хēliti, пов’язаного чергуванням з *хōl-;

припущення про спорідненість псл. šaliti з гр. ϰηλέω «зачаровую, приборкую» як рефлексом іє. *kēleiti з первісним значенням «одурманювати, зачаровувати» (Machek ESJČ 601, Slavia 16, 184; Holub–Kop. 366–367) потребує переконливішого обґрунтування;

спроба пов’язати з гр. χᾰλάω «розпускаю, даю волю», χαλίφρων «легковажний, безрозсудний», вірм. xał «гра» (Ильинский ИОРЯС 20/4, 155; Petersson AfSlPh 35, 167; Lewy ZfSlPh 1, 416) викликає сумнів;

лит. šė˜las «буйство», šėliýti «біснуватися», pašė˜lėlis «безумний», що іноді наводяться для порівняння (Преобр. II, вып. последний 86; Младенов 691; Mikl. EW 337), запозичені зі слов’янських мов;

псл. šаliti;

р. шале́ть «чманіти, дуріти», шали́ть «пустувати, жирувати», бр. шале́ць «чманіти, дуріти», п. szaleć «божеволіти, шаленіти», szalić «дратувати, туманити, дурити», ч. šáliti «обманювати», слц. šialit’ «тс.», болг. ша́ла «жвавість, пустотливість», м. шалави «є пустотливим, жвавим; шаленіє», схв. ша́ла «жарт», слн. šáliti se «жартувати», цсл. шалєнъ «шалений»;

не зовсім ясне;

можливо, запозичення з російської мови;

р. шалопа́й, шелопа́й можуть походити з первісного *шалоба́й «базіка», складного слова, утвореного з основ дієслів шали́ть «пустувати», ша́лый «навіжений, шалений» і ба́ять «баяти, говорити, казати», пор. р. [шалоба́й] «незграбний грубий чоловік» (Булаховський Вибр. пр. ІІІ 410–411);

пов’язання з фр. chénapan «негідник, мерзотник», що походить від н. Schnapphahn «розбійник» (Korsch AfSlPh 9, 670; Даль IV 1391), з холопа́й «наймит» (Ильинский ИОРЯС 20/4, 157), з н. Schlüffel «бродяга» (Горяев 420), тат. šalbak «дурень» (Mikl. TEl II 163), узб. šalpan «капловуха людина» або šalpak «ледачий» (Korsch AfSlPh 9, 670) малоймовірні;

р. шалопа́й, шелопа́й «нероба, гульвіса»;