ЧХАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
чха́ти «мимоволі судорожно видихати повітря носом і ротом, видаючи різкі звуки (при подразненні носоглотки); не визнавати, зневажати СУМ; випорожняти(ся) Бі; насилу йти, їхати, тягтися Г»
псл. čьxati «тс.», čixati (на позначення багаторазовості дії);
форма čьxati вважається вторинною щодо čixati (ЭССЯ 4, 110);
звуконаслідувальне утворення так само, як і синонімічне псл. kyxati «чхати», kъxnǫti «чхнути»;
близькі за звучанням і значенням індоєвропейські утворення (напр., дінд. chikkā «чихання») як звуконаслідувальні виникли паралельно, незалежно від праслов’янського, отже, виведення його з іє. *kis/kus- (Shevelov Prehistory 100) позбавлене підстав;
р. чиха́ть «чхати», [чхать], бр. чхаць, др. чьхъ «чхання», п. (ст., діал.) czchać «чхати», ч. [čejchnout] «чхнути», вл. čichać «чхати», нл. [tśichaś] «тс.», болг. [чи́хам] «чхаю», слн. [číhati] «чхати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чи́хавка
«чихання»
чиха́льний
«чхальний»
(рідк.)
чи́ха́ти
«чхати»
(рідк.)
чха́льний
чхну́ти
чхун
«той, хто часто чхає; [той, хто часто випорожняється; язичник Бі]»
(розм.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чхаць | білоруська |
| чи́хам «чхаю» | болгарська |
| čichać «чхати» | верхньолужицька |
| чьхъ «чхання» | давньоруська |
| *kis/kus- | індоєвропейська |
| tśichaś «тс.» | нижньолужицька |
| czchać «чхати» (ст., діал.) | польська |
| čьxati «тс.» | праслов’янська |
| kyxati «чхати» | праслов’янська |
| чиха́ть «чхати» | російська |
| číhati «чхати» | словенська |
| чхать | українська |
| čejchnout «чхнути» | чеська |
| čixati (на позначення багаторазовості дії) | ? |
| kъxnǫti «чхнути» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України