ЧУТКОМУ — ЕТИМОЛОГІЯ
чу́ти «сприймати звуки за допомогою органів слуху; мати слух; відчувати; виявляти, розпізнавати когось, щось за допомогою органів нюху»
псл. čuti «діставати чуттєвих вражень; усвідомлювати, розуміти, стежити; не спати, пильнувати» продовжує іє. *kеu̯-i̯- «звертати увагу, спостерігати, діставати чуттєві враження (дотикові, нюхові, слухові, зорові)»;
споріднене з ав. čǝvīšī «(я) сподівався», дінд. kavī- «ясновидець, мудрець», ākúvatē «має намір», гр. ϰοέω (*kou̯ei̯ō) «помічаю», лат. caveō «стережуся, не сплю»;
із розширювачем -s- має відповідники в гр. ἀϰούω «чую», гот. hausjan «чути», двн. scouwōn «глядіти, дивитися», нім. schauen «тс.»;
р. чу́ять «почувати, відчувати, пізнавати чуттями, переважно нюхом», [чуть] «чути; нюхати; розуміти», бр. чуць «чути; відчувати запах», др. чути «відчувати; чути; знати», п. czuć «відчувати; передчувати, усвідомлювати; ст. не спати, пильнувати, бути чуйним; знати, думати; [чути]», ч. číti «відчувати (зокрема, запахи)», ст. čuti «тс.», [čut] «чути; діставати нюхових вражень; відчувати», слц. čut' «чути; відчувати; [відчувати запахи]», вл. čuć «відчувати; відчувати запахи, нюхати; діставати смакових вражень», нл. cuś «відчувати; мацати; помічати; відчувати нюхом», полаб. cają (cajěs) ‹ čujǫ (čuješь) «відчуваю (відчуваєш)», болг. чу́я «чую; слухаю; стережу, охороняю; доглядаю (когось)», м. чуе «почує», схв. чу̏ти «чути; відчувати», слн. čúti «чути, почути; не спати; стежити», стсл. чоути «відчувати, помічати, пізнавати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
занечу́лювати
«знеболювати»
занечу́яти
«стати глухим, втратити слух»
зачути́ти
«заповнити, заразити смердючим випаровуванням, чадом»
зачутюватися
«засмерджуватися»
надчутли́вий
недочува́ти
недочу́тний
«ледве чутний, тихий»
незчу́тися
нечува́лий
«нечуваний»
нечу́й
«чистий дух, геній»
(у словосполученні нечу́йа́нгіль)(?)
нечу́ть
«ледве чутний»
обезчувстві́ти
«знепритомніти»
очува́ти
очува́тись
«знаходитися»
очува́тися
очу́тися
«очуняти»
очу́ти́ти
очу́ти́тися
очуті́ти
«очутитися»
передчува́ти
передчу́ти
передчуття́
почува́ння
по́чу́тка
«чутка»
почутли́вий
почуттє́вий
почуття́
пречуття́
причува́тися
«бути ледве чутним; [прислуховуватися]»
при́чуйка
«вушний пір’ястий придаток (у сови)»
при́чулок
причутє́
«інстинкт»
причуття́
«передчуття»
прочува́ння
прочува́ти
прочу́й
«передчуття, прочуттÿ»
прочу́тися
счути́тися
«отямитися»
у́чут
«чутка, поголоска»
учу́тка
«тс.»
чу
«чуєш»
чува́лий
«чутий; про що вже чули»
чува́ти
«чути щось неодноразово; не спати, пильнувати»
чу́йка
«ухо; щупальце»
чуйко́
«ім’я казкового собаки»
чути́вий
«чутливий, зворушливий, патетичний»
чу́тий
чути́тельний
«чутливий»
чу́тити
«приводити до тями, опритомнювати, будити»
чу́тка
чутки́й
чутко́
«назва собаки»
чутко́м
«зовсім не бачити й не чути»
(у виразі ані видком не видати, ані чутком не чувати)
чутли́вий
чу́тни́й
«який сприймається органами слуху; відчутний, [чуйний, пильний; свідомий, у свідомості; який неприємно пахне, вонючий Нед]»
чутнісько
«добре чути»
чутні́ше
(порівняльний ступінь від чу́тно́)
чутня́
«сторожа, варта»
чуттє́вий
«здійснюваний за допомогою органів чуття; пов’язаний із задоволенням тілесного потягу»
чуття́
чу́ющий
«який чує, відчуває»
чювати
«чути (не раз)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| čǝvīšī «(я) сподівався» | авестійська |
| чуць «чути; відчувати запах» | білоруська |
| чу́я «чую; слухаю; стережу, охороняю; доглядаю (когось)» | болгарська |
| čuć «відчувати; відчувати запахи, нюхати; діставати смакових вражень» | верхньолужицька |
| hausjan «чути» | готська |
| ϰοέω «помічаю» (*kou̯ei̯ō) | грецька |
| ἀϰούω «чую» | грецька |
| scouwōn «глядіти, дивитися» | давньоверхньонімецька |
| kavī- «ясновидець, мудрець» | давньоіндійська |
| чути «відчувати; чути; знати» | давньоруська |
| *kеu̯-i̯- «звертати увагу, спостерігати, діставати чуттєві враження (дотикові, нюхові, слухові, зорові)» | індоєвропейська |
| caveō «стережуся, не сплю» | латинська |
| чуе «почує» | македонська |
| cuś «відчувати; мацати; помічати; відчувати нюхом» | нижньолужицька |
| schauen «тс.» | німецька |
| cają ‹ čujǫ «відчуваю (відчуваєш)» (cajěs)(čuješь) | полабська |
| czuć «відчувати; передчувати, усвідомлювати; ст. не спати, пильнувати, бути чуйним; знати, думати; [чути]» | польська |
| čuti «діставати чуттєвих вражень; усвідомлювати, розуміти, стежити; не спати, пильнувати» | праслов’янська |
| чу́ять «почувати, відчувати, пізнавати чуттями, переважно нюхом» | російська |
| ти «чути; відчувати» | сербохорватська |
| čut' «чути; відчувати; [відчувати запахи]» | словацька |
| čúti «чути, почути; не спати; стежити» | словенська |
| чоути «відчувати, помічати, пізнавати» | старослов’янська |
| чуть «чути; нюхати; розуміти» | українська |
| čut «чути; діставати нюхових вражень; відчувати» | українська |
| číti «відчувати (зокрема, запахи)» | чеська |
| ākúvatē «має намір» | ? |
| -s- | ? |
| čuti «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України