ЧУЖАКУ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *tjudjь/tudjь «тс.»;

вважається запозиченням з герм. *þeudō- «народ» або гот. þiuda «тс.», розширеного на слов’янському ´рунті за допомогою суфікса -jo;

припускалась і спорідненість з герм. *þeuđja-/þeuđiska- «германський, народний», пор. двн. diot «тс.», споріднене з оск. touto «народ», ірл. tūath «тс.», прус. tauto «країна», лит. tautà «народ (люди, населення, нація)», лтс. tàuta «народ (люди), чужа земля, чуже село», хет. tuzzi- «військо»;

первісне значення мало бути «германський», пізніше «чужий узагалі»;

існує також припущення про праслов’янське походження слова: псл. *tjudjь, *tudjь разом із зазначеними вище відповідниками розглядаються як праслов’янська рефлексація іє. *tautā-/teutā-, де праслов’янські форми розвинули кореневе -d- під впливом іє. *leudhos (› псл. ljudъ, укр. люд) «народ» як близькі за значенням форми (пор. слн. ljúdski «чужий») (Machek ESJČ 88; Будимир Bjесник за археологиjу и историjу далматинску, 55, Сплит, 1953, 22, 25);

менш імовірні інші пояснення: як праслов’янської форми, що походить з іє. *tou̯-/teu̯-, прислівникових утворень, ускладнених потім суфіксом -dj- (Обнорский РФВ 73, 84–85), виведення псл. *tjudjь, первісно «тамтешній», від tu «там» як спорідненого з гр. ἐντευ̃ϑεν «звідти» (Брандт РФВ 25, 28–29), пов’язання з р. тыть «жиріти», укр. [ти́ти] «тс.» (Ильинский ИОРЯС 23/2, 214);

сумнівна спроба виведення слова від припущуваного псл. кореня *skju- із суфіксом -dь і зближення з гр. Σϰύϑαι «скіфи» (розвиток значення «скіф» › «чужий») (Brückner 67);

р. чужо́й «чужий», бр. чужы́, др. чужии, п. cudzy, ч. cizí, ст. cuzí, слц. cudzí, вл. нл. cuzy, полаб. cauӡě, болг. чужд, м. туг, схв. ту̑ђ, слн. túj, стсл. штоуждь, тоуждь, стоуждь;