ЧУ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
чу (вигук, яким проганяють свиню)
звуконаслідувальний вигук для відганяння або підкликання свійських тварин;
має відповідники в інших індоєвропейських мовах, пор. лит. ciù ciù (для підкликання свиней), лтс. cu, cuk «тс.», від яких іноді утворено й їхні назви, пор. лит. čiūkà «свиня», лтс. cũka «тс.»;
р. чу «тс.», п. [(каш.) czu czu la la] (при цькуванні собаками);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| cu | латиська |
| cũka «тс.» | латиська |
| ciù ciù (для підкликання свиней) | литовська |
| čiūkà «свиня» | литовська |
| czu czu la la (каш.)(при цькуванні собаками) | польська |
| чу «тс.» | російська |
| ciù ciù (для підкликання свиней) | ? |
| cuk «тс.» | ? |
| čiūkà «свиня» | ? |
ачу́ (вигук, яким відганяють свиней)
результат злиття підсилювальної частки а1 з вигуками чу, цю (див.);
бр. [ацю́] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
асю́
«тс.»
аци
аць
ацьо́
ацю́
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ацю́ «тс.» | білоруська |
| цю | українська |
| чу | ? |
тучу (вигук, яким відганяють свиней)
результат злиття і фонетичної видозміни вигуку [чу] «тс.» з неясним компонентом ту-;
Фонетичні та словотвірні варіанти
тужу́
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чу «тс.» | українська |
| ту- компонент | українська |
шко-шко «вигук, яким підкликають свиней»
можливо, виникло як фонетичний варіант первісного [чке-чке], що в початковій частині споріднене з чу! (вигуком, уживаним при відгоні свиней);
неясне;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чке-чке
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чке-чке | українська |
| чу (вигуком, уживаним при відгоні свиней). | українська |
чечу́га «свиня»
назва походить від первісного *чучу́га, експресивного утворення на основі редуплікованого вигуку чу, вживаного для відгону свині (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *чучу́га | ? |
| чу | ? |
чо́ве́н «невелике, переважно веслове судно»
іє. *kilno-s;
спроба пов’язати з клен (Черных Очерк 249; Соболевский Slavia 5, 445) викликає сумнів;
первісне значення слова «видовбаний стовбур дерева»;
далі пов’язується з коло́да ( іє. *(s)kÁel-/(s)kol- «рубати; довбати»);
споріднене з лит. kélmas «стовбур дерева», лтс. ce̦lˆms «тс.», двн. scalm «корабель», дісл. kjîll, skalpr «тс.», снн. holm «поперечна балка», дангл. helma «рукоятка рульового весла», гр. σϰαλμός «кілок для весла»;
псл. *čьl̥nъ ( *kьlnъ);
р. чёлн «човен», бр. чо́вен, др. челнъ, чьлнъ, члънъ, челонъ «човен; кубок у вигляді човна», п. czîłno «човен», ст. czîłn, ч. člun, слц. čln, вл. čołm, нл. cołn, полаб. cåu̯n ( *čl̥’nъ), болг. [чльнъ], [члун], м. чолн, [чун], схв. чуˇн, слн. čôln, цсл. члънъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чове́нний
чове́нник
«весляр, човняр»
чове́нце
човн
«човен»
човна́р
«майстер, що виготовляє човни»
чо́вник
«вид орнаменту у вишивці; вид писанки»
човникова́тий
(у вигляді човна)
човнико́вий
човно́
«човен»
човнови́й
човно́к
«човник»
човня́р
чо́ник
чо́нок
«ткацький човник»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чо́вен | білоруська |
| чльнъ | болгарська |
| čołm | верхньолужицька |
| σϰαλμός «кілок для весла» | грецька |
| helma «рукоятка рульового весла» | давньоанглійська |
| scalm «корабель» | давньоверхньонімецька |
| kjîll | давньоісландська |
| челнъ | давньоруська |
| *kilno-s | індоєвропейська |
| ce̦lˆms «тс.» | латиська |
| kélmas «стовбур дерева» | литовська |
| чолн | македонська |
| cołn | нижньолужицька |
| cåu̯n ( *čl̥’nъ) | полабська |
| czîłno «човен» | польська |
| *č ( *kьlnъ) | праслов’янська |
| чёлн «човен» | російська |
| чу | сербохорватська |
| holm «поперечна балка» | середньонижньонімецька |
| čln | словацька |
| čôln | словенська |
| чьлнъ | українська |
| члънъ | українська |
| челонъ «човен; кубок у вигляді човна» | українська |
| члун | українська |
| чун | українська |
| члънъ «тс.» | церковнослов’янська |
| člun | чеська |
| клен | ? |
| слова «видовбаний стовбур дерева» | ? |
| коло́да «рубати; довбати» ( іє. *(s)kÁel-/(s)kol- | ? |
| skalpr «тс.» | ? |
| czîłn | ? |
чу́ти «сприймати звуки за допомогою органів слуху; мати слух; відчувати; виявляти, розпізнавати когось, щось за допомогою органів нюху»
псл. čuti «діставати чуттєвих вражень; усвідомлювати, розуміти, стежити; не спати, пильнувати» продовжує іє. *kеu̯-i̯- «звертати увагу, спостерігати, діставати чуттєві враження (дотикові, нюхові, слухові, зорові)»;
споріднене з ав. čǝvīšī «(я) сподівався», дінд. kavī- «ясновидець, мудрець», ākúvatē «має намір», гр. ϰοέω (*kou̯ei̯ō) «помічаю», лат. caveō «стережуся, не сплю»;
із розширювачем -s- має відповідники в гр. ἀϰούω «чую», гот. hausjan «чути», двн. scouwōn «глядіти, дивитися», нім. schauen «тс.»;
р. чу́ять «почувати, відчувати, пізнавати чуттями, переважно нюхом», [чуть] «чути; нюхати; розуміти», бр. чуць «чути; відчувати запах», др. чути «відчувати; чути; знати», п. czuć «відчувати; передчувати, усвідомлювати; ст. не спати, пильнувати, бути чуйним; знати, думати; [чути]», ч. číti «відчувати (зокрема, запахи)», ст. čuti «тс.», [čut] «чути; діставати нюхових вражень; відчувати», слц. čut' «чути; відчувати; [відчувати запахи]», вл. čuć «відчувати; відчувати запахи, нюхати; діставати смакових вражень», нл. cuś «відчувати; мацати; помічати; відчувати нюхом», полаб. cają (cajěs) ‹ čujǫ (čuješь) «відчуваю (відчуваєш)», болг. чу́я «чую; слухаю; стережу, охороняю; доглядаю (когось)», м. чуе «почує», схв. чу̏ти «чути; відчувати», слн. čúti «чути, почути; не спати; стежити», стсл. чоути «відчувати, помічати, пізнавати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
занечу́лювати
«знеболювати»
занечу́яти
«стати глухим, втратити слух»
зачути́ти
«заповнити, заразити смердючим випаровуванням, чадом»
зачутюватися
«засмерджуватися»
надчутли́вий
недочува́ти
недочу́тний
«ледве чутний, тихий»
незчу́тися
нечува́лий
«нечуваний»
нечу́й
«чистий дух, геній»
(у словосполученні нечу́йа́нгіль)(?)
нечу́ть
«ледве чутний»
обезчувстві́ти
«знепритомніти»
очува́ти
очува́тись
«знаходитися»
очува́тися
очу́тися
«очуняти»
очу́ти́ти
очу́ти́тися
очуті́ти
«очутитися»
передчува́ти
передчу́ти
передчуття́
почува́ння
по́чу́тка
«чутка»
почутли́вий
почуттє́вий
почуття́
пречуття́
причува́тися
«бути ледве чутним; [прислуховуватися]»
при́чуйка
«вушний пір’ястий придаток (у сови)»
при́чулок
причутє́
«інстинкт»
причуття́
«передчуття»
прочува́ння
прочува́ти
прочу́й
«передчуття, прочуттÿ»
прочу́тися
счути́тися
«отямитися»
у́чут
«чутка, поголоска»
учу́тка
«тс.»
чу
«чуєш»
чува́лий
«чутий; про що вже чули»
чува́ти
«чути щось неодноразово; не спати, пильнувати»
чу́йка
«ухо; щупальце»
чуйко́
«ім’я казкового собаки»
чути́вий
«чутливий, зворушливий, патетичний»
чу́тий
чути́тельний
«чутливий»
чу́тити
«приводити до тями, опритомнювати, будити»
чу́тка
чутки́й
чутко́
«назва собаки»
чутко́м
«зовсім не бачити й не чути»
(у виразі ані видком не видати, ані чутком не чувати)
чутли́вий
чу́тни́й
«який сприймається органами слуху; відчутний, [чуйний, пильний; свідомий, у свідомості; який неприємно пахне, вонючий Нед]»
чутнісько
«добре чути»
чутні́ше
(порівняльний ступінь від чу́тно́)
чутня́
«сторожа, варта»
чуттє́вий
«здійснюваний за допомогою органів чуття; пов’язаний із задоволенням тілесного потягу»
чуття́
чу́ющий
«який чує, відчуває»
чювати
«чути (не раз)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| čǝvīšī «(я) сподівався» | авестійська |
| чуць «чути; відчувати запах» | білоруська |
| чу́я «чую; слухаю; стережу, охороняю; доглядаю (когось)» | болгарська |
| čuć «відчувати; відчувати запахи, нюхати; діставати смакових вражень» | верхньолужицька |
| hausjan «чути» | готська |
| ϰοέω «помічаю» (*kou̯ei̯ō) | грецька |
| ἀϰούω «чую» | грецька |
| scouwōn «глядіти, дивитися» | давньоверхньонімецька |
| kavī- «ясновидець, мудрець» | давньоіндійська |
| чути «відчувати; чути; знати» | давньоруська |
| *kеu̯-i̯- «звертати увагу, спостерігати, діставати чуттєві враження (дотикові, нюхові, слухові, зорові)» | індоєвропейська |
| caveō «стережуся, не сплю» | латинська |
| чуе «почує» | македонська |
| cuś «відчувати; мацати; помічати; відчувати нюхом» | нижньолужицька |
| schauen «тс.» | німецька |
| cają ‹ čujǫ «відчуваю (відчуваєш)» (cajěs)(čuješь) | полабська |
| czuć «відчувати; передчувати, усвідомлювати; ст. не спати, пильнувати, бути чуйним; знати, думати; [чути]» | польська |
| čuti «діставати чуттєвих вражень; усвідомлювати, розуміти, стежити; не спати, пильнувати» | праслов’янська |
| чу́ять «почувати, відчувати, пізнавати чуттями, переважно нюхом» | російська |
| ти «чути; відчувати» | сербохорватська |
| čut' «чути; відчувати; [відчувати запахи]» | словацька |
| čúti «чути, почути; не спати; стежити» | словенська |
| чоути «відчувати, помічати, пізнавати» | старослов’янська |
| чуть «чути; нюхати; розуміти» | українська |
| čut «чути; діставати нюхових вражень; відчувати» | українська |
| číti «відчувати (зокрема, запахи)» | чеська |
| ākúvatē «має намір» | ? |
| -s- | ? |
| čuti «тс.» | ? |
чуш-чуш (вецвец, вигук, яким підкликають свиней)
слова звуконаслідувального походження, використовувані для підкликання і відганяння свійських тварин;
можуть розглядатися як ускладнення елементарнішого чу;
р. [чух-чух, чук-чук, чуф-чуф] «тс.», болг. чуш (при підганянні осла), м. чукш (для зупинення осла), схв. ćuš (при підганянні осла);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чуш (при підганянні осла) | болгарська |
| чукш (для зупинення осла) | македонська |
| чух-чух | російська |
| ćuš (при підганянні осла) | сербохорватська |
| чук-чук | українська |
| чуф-чуф «тс.» | українська |
| чу | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України