ЧЕЛЮСТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. čel’ustь;

не зовсім ясне;

розглядається як складне слово, першою частиною якого є čelo (укр. чоло́), а другою -ust- від usta (укр. уста́);

виникло як праслов’янський новотвір і тому не має відповідників в інших індоєвропейських мовах;

м’якість -l’- пояснюється тим, що перший компонент слова пов’язаний безпосередньо з формою čelь, похідною від čelo (ЭССЯ 4, 43–44);

друга половина слова тлумачиться також як суфікс ’-ustь (Brückner 75; Sł. prasł. II 136–137) або -stь при давній u-основі, пов’язаній з коренем іє. *kel-/ker- «різати» › «жувати», засвідченим у лтс. černok(s)lis «кутній зуб», дінд. cárvati «жує» (Specht 169–170; Sławski I 116), чи -ostь при основі *čelju- *kheleu-, спорідненій з гр. χελύνη «губа» (Machek ESJČ 97);

р. др. че́люсть «щелепа; [челюсті печі]», бр. чале́снікі «челюсті», п. czeluść «глибокий отвір; паща; безодня; челюсті; ст. щока», ч. čelist «щелепа; челюсті», слц. čel’ust’ «тс.», вл. čelesno «щелепа», нл. celišćo «тс.», полаб. cilau̯st «нижня щелепа», болг. че́люст «щелепа», м. челуст, схв. че̏љу̑ст, слн. čeljúst, стсл. чєлюсть «тс.»;

неясне;

можливо, утворене на підставі запозиченого п. żuchwa «щелепа», пов’язаного з żuć (żuję) «жувати (жую)»;

як семантичну паралель пор. укр. че́люсті «зовнішній отвір печі» (*«щелепи») – р. че́люсти «щелепи»;