ЧАД — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. čаdъ ‹ *kēdъ, пов’язане чергуванням голосних з псл. *kōd- (› kaditi), до якого зводяться стсл. кадити, кадѫ, укр. кади́ти, каджу́;

р. бр. м. чад, п. czad, ч. čad (заст.), слц. čad, нл. caza «пляма від сажі», полаб. cod «сажа», болг. [чад], схв. ча̑ђ «сажа, кіптява», ча̏д, слн. čȃd, стсл. чадъ, чадь;

не зовсім ясне;

можливо, через запах квітів або листя пов’язане з чад (див.);

днн. двн. kind (нвн. Kind) «дитина» зводяться до герм. *kinda- «народжувати», спорідненого з іє. *g’en- «тс.»;

припускалася також спорідненість псл. *čęd- і čęstь зі значенням «спадкоємець; спадщина» (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 198–205);

більш переконливе тлумачення (Фасмер–Трубачев IV 310–311; Обнорский ИОРЯС 19/4, 100; Brückner 542, KZ 45, 102; Sł. prasł. II 191; Младенов 680; Skok I 302; Bern. I 154; Trautmann 133–134; Pedersen Kelt. Gr. I 120–121; Kiparsky GLG 22–23) як утворення із суфіксом -do (пор. ста́до) від псл. -čęti, -čьnǫ ‹ іє. *ken-, наявних у псл. na-čęti, na-čьnǫ, za-čęti, укр. кіне́ць, поча́ти, поча́ток, зача́ти, зачи́н тощо;

традиційно вважалося (Горяев 407; Machek ESJČ 92–93; Mikl. EW 32; Meillet Études 110, 266; Jagić AfSlPh 23, 537; Uhlenbeck AfSlPh 15, 485; Kluge–Mitzka 369) давнім запозиченням з германських мов;

псл. čędo/čędа/čędъ;

р. ча́до, бр. [чадо́] «зла дитина», [ча́дзічка] «дитятко», др. чадо «дитина, син або дочка; породження; прихильник», чадь «люди; народ», п. ст. czędo «дитина», ч. ст. čád «хлопчик», čádа «дівчинка», болг. че́до, (заст.) ча́до, м. чедо, схв. че̏до, стсл. чѧдо «дитина», чѧдь «люди, челядь»;

менш імовірні зближення з лтс. skaņš «голосний, дзвінкий», skanêt «дзвеніти» (Mühl.–Endz III 871) або з п. szczękać «клацати», szczekać (Brückner 543; Брандт РФВ 24, 192);

споріднене з вірм. skund «щеня, вовченя», ос. stœn (‹ *skœn) «собака», ваханським (памірським) skǝn «тс.», ірл. cano, cana «вовченя», кімр. cenaw «щеня, вовченя», з псл. čędo, укр. ча́до, псл. (na)čęti, укр. (по)ча́ти, а також, можливо, з лат. (re)cens «свіжий, недавній», гр. ϰαινός «новий», дінд. kániṣṭhas «наймолодший»;

псл. ščenę (‹ *škenę) «тс.»;

іє. *(s)ken- «щойно з’являтися (розпукуватися), виникати, починатися; народжуватися (про малят тварин)»;

р. щено́к (мн. щенки́ або щеня́та) «щеня», бр. шчанё, шчаня́ «тс.», др. щеня «щеня; маля дикого звіра», п. szczenię «щеня», ч. štěně, слц. šteňa «тс.», вл. šćenjo «щеня; молоде звірятко; (перен.) мазунчик», нл. šćenje «щеня», полаб. stiną (‹ *ščenę), болг. ще́не́ «тс.», м. штени «щенить», схв. штèне «щеня», слн. ščenè «тс.», цсл. штєнѧ «маля якоїсь тварини (переважно щеня, котеня)»;

псл. čęstь;

сумнівні також пов’язання (Pedersen Kelt. Gr. I 160) з гр. τένδω «обсмоктую, обгризаю» або з čędo «дитина», укр. заст. ча́до «тс.» (Мартûнов Сл.-герм. взаимод. 201–202), так само, як зближення (Черных II 375–376; Mikl. EW 32; Mikkola Ursl. Gr. III 40) з лат. scindō «розриваю, розколюю»;

менш переконливе, хоч популярне, виведення слова від kǫsъ «кусень» (Фасмер IV 319; Преобр. II, вып. последний 54–55; Брандт РФВ 21, 215; Sławski I 121–122; Sł. prasł. II 194; Machek ESJČ 95; Schuster-Šewc 109; Moszyński PZJP 250; Младенов 679; Skok I 313–314; Bezlaj ESSJ I 79–80; Bern. I 155; Trautmann 116);

зближується з čęstъ(jь), укр. ча́стий (Brückner 78; ЭССЯ 4, 107–108);

псл. čęstь «частина» розглядається як слов’янський новотвір;

укр. частина є новотвором української мови, що виник доданням суфікса -ин(а);

р. часть «частина», бр. часць, часці́на, др. часть «частка; земельна ділянка; спадщина», п. część, ч. část, слц. čаst’, вл. čаsć, болг. м. част, схв. че̑ст, слн. čêst, стсл. чѧсть;

остаточно не з’ясоване;

виводиться від četьnikъ, похідного від četa «загін, юрба» (укр. чета́) або від čeljadinъ (спорідненого з укр. че́лядь) (Фасмер IV 353; Mikkola Ursl. Gr. I 8, РФВ 48, 273; Bern. I 152);

є також думка про походження від власних імен Česlavъ, Časlavъ (Jagić AfSlPh 10, 218–219), Čьstislavъ або Čьstiměrъ (Holub–Kop. 90; Brückner 74);

зіставляється з čęsti̯ā ( čęstъ «частий») з первісним значенням «мешканець хащ, лісів» (Jagić AfSlPh 34, 283), з дісл. kėfsir «служник», двн. kebis(a) «служниця, підложниця» (Соболевский AfSlPh 27, 245, РФВ 64, 170–171), з чепа́ть, ча́пать (Соболевский, там само), з псл. čędo, р. ча́до (Jacobson «Slavische Rundschau» 10/6, 1938, 10);

оскільки попередниками чехів на їхній території були кельти (галли або бойї), запропоновано етимології на підставі слів, що калькують кельтські етноніми: від *kek-s-os/kēk-s-os, спорідненого зі стсл. кокотъ «півень», пор. лат. gallus «півень; галл, кельт» (Rudnicki Prasł. II 166), або від псл. česati, (експресивне) čexati «бити», кальки Boii (лат.) «бойї», назви кельтського племені, від іє. *bhei-/bhoi- «бити»;

р. чех, бр. чэх, др. чехы (мн.), п. Czech, ч. слц. вл. Čech, нл. Сech, болг. м. Чех, схв. Че̏х, слн. Čeh;