ЧА — ЕТИМОЛОГІЯ

рум. сеа «вигук, яким повертають волів праворуч», [ceala] «тс.», як і слц. čа «вигук, яким підганяють (повертають праворуч) тяглову худобу», čаle «тс.», ч. čá «тс.», пов’язується з уг. csá, csále «тс.»;

запозичення з румунської або словацької мови;

ч. čá «вигук, яким підганяють волів», слц. čа «цабе», вигук, яким підганяють волів, слн. [čá] «цабе»;

п. [cza] «цабе»;

результат експресивної видозміни семантично тотожного вигуку ша, можливо, під впливом слова чу́ти;

очевидно, походить від тур. kefçe (kepçe) «ківш, черпак; ополоник, сачок» (з перс. кӓфчӓ «тс.»);

в українських (пд.-зах.) говірках слово втратило кінцеве -че в зв’язку із сприйняттям його як зменшувального суфікса -ча (-чє), як у курча́ [курчє́];

псл. pritъčа ‹ *рrі-tъk-jа «випадок», похідне від pritъknǫti, утвореного за допомогою префікса pri- «при-» від tъknǫti «ткнути»;

р. при́тча «вислів, коротке повчальне оповідання; [несподіваний (нещасний) випадок; несподіване захворювання; уроки, причина]», бр. пры́тча «притча, [неприємний випадок, ганьба]», др. притъча «притча, приклад, вислів; випадок; нещастя, лихо», п. ст. przytcza «випадок», болг. при́тча «притча», схв. при̑ча «оповідання; притча, казка», слн. príčа «момент, теперішній час; свідчення, свідок; притча, казка, оповідання», стсл. притъча «притча»;

результат поєднання і спрощення вигуків [птру] «тпру» і [ча], яким навертають волів праворуч;

запозичення з угорської мови;

уг. csákî «ківер», від якого також англ. shako, н. Tschako, фр. chako «тс.», пов’язується з [csákî] «віл із загнутими догори рогами», походження якого не зовсім ясне;

зіставляється з csá (вигук, яким підганяють волів або коней);

пов’язання з нвн. [Zack] «зубець» вважається помилковим;

п. czako, ч. čáka, čáko, слц. čákov, вл. čаkо «ківер, кашкет», схв. ча́ко, ча́ко̄в;