ЦІЛЬНА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
чо́ло́ «верхня надочна частина обличчя людини; лоб СУМ, Г; [частина очіпка; у гуцульській церкві трикутний причілок; передня частина гончарної пічки; все найкраще, добірне; вістря; найважливіший Куз; найбільш спіле і повне зерно, що випадає під час віяння першим; найрозумніші люди суспільства; мансарда; горщик Шух]»
псл. čelo «чоло»;
споріднене з лит. kêlti «піднімати; підвищувати; відкривати», kálnas «гора», лат. -cello (‹ *cel-no), ex-cello «виділяюся, висуваюся, перевершую, піднімаюся», сelsus «який високо піднімається, високий; піднятий», collis «горб», columna «колона, стовп», гот. hallus «горб», дісл. hallr «тс.», дангл. hyll, holm «острів», сангл. hil, hull (англ. hill «горб»), гр. ϰολωνός, ϰολώνη «височина, горб; курган», дінд. kūṭam (kultam) «верх, вершина; череп» ( «підняття, підвищення»);
іє. *kel- «підносити; високий»;
спроба зблизити з дсканд. ісл. норв. шв. skalli «гола голова» і розглядати псл. *kelо у первісному значенні «лисина за чолом» (Machek ESJČ 97) або пов’язувати з лат. calva «череп», calvus «лисий» (Lewy KZ 40, 561) викликає сумнів;
не пов’язане з гр. τέλος «кінець, розв’язка; закінчення; вища точка» всупереч Брандту (РФВ 21, 215) і з дінд. síras ( klas) «голова» всупереч Погодіну (РФВ 32/3, 124);
на підставі форм типу čelesьnъ псл. čelo розглядалося як s-основа (Bern. І 140; Фасмер IV 327), проте наводяться аргументи (Meillet Études II 235; ЭССЯ 4, 46–47) на користь погляду на це слово як на давню о-основу;
р. чело́, бр. чало́, др. чело, чоло «чоло; жіночий головний убір; передня частина ратного строю; передня частина корабля», п. czoło «чоло; фасад; (військ.) голова», ч. čelo «чоло; фасад», слц. čelo «тс.», вл. čоłо «чоло», čelesno «щелепа», нл. coło «чоло», полаб. celü «щока, обличчя», болг. чело́ «чоло», м. чело, схв. чѐло, слн. čȇlo, стсл. чєло;
Фонетичні та словотвірні варіанти
зачо́лок
«товста поперечна нитка на краю рибальської сітки»
надчі́лля
«частина черепа над лобом»
на́чілок
«причілок»
начі́льний
начі́льник
на́чолко
«металева пластинка на лобі; налобний ремінь, налобник»
очо́лювати
перечі́лок
«лобова частина вуздечки»
перечоло́мкатися
«вітатися, по черзі цілуючись»
причівки
«хата; церква»
при́чі́вок
«причілок»
причі́лє
«передня частина голови»
причі́лко́вий
причі́лля
«захист, загата; бійниця, амбразура; забороло у шолома»
причі́лок
«бічна стіна хати, дому; [бічна стінка скрині]»
причі́льний
причі́льник
«частина очіпка»
причо́л
«причілок»
причоло́вий
«який знаходиться біля лоба Куз; який знаходиться біля перенісся Нед»
причо́лок
«причілок Куз; схил даху Нед»
про́чіл
прочо́лок
«передня частина (хати); вершина гори»
цільни́й
«чільний»
чі́льний
чола́тий
чо́лка
чолкува́ти
«відділяти краще зерно»
чо́лний
«лобовий, головний; найважливіший»
чолови́й
чоло́мкати
«чоломкатися»
чоло́мкатися
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чало́ | білоруська |
| чело́ «чоло» | болгарська |
| čоłо «чоло»«щелепа» | верхньолужицька |
| čelesno «чоло»«щелепа» | верхньолужицька |
| hallus «горб» | готська |
| ϰολωνός | грецька |
| τέλος «кінець, розв’язка; закінчення; вища точка» | грецька |
| hyll | давньоанглійська |
| kūṭam «верх, вершина; череп» (kultam)( «підняття, підвищення») | давньоіндійська |
| síras «голова» ( klas) | давньоіндійська |
| hallr «тс.» | давньоісландська |
| чело | давньоруська |
| *kel- «підносити; високий» | індоєвропейська |
| skalli «гола голова» | ісландська |
| -cello (‹ *cel-no) | латинська |
| calva «череп» | латинська |
| kêlti «піднімати; підвищувати; відкривати» | литовська |
| чело | македонська |
| coło «чоло» | нижньолужицька |
| skalli «гола голова» | норвезька |
| celü «щока, обличчя» | полабська |
| czoło «чоло; фасад; (військ.) голова» | польська |
| čelo «чоло» | праслов’янська |
| *kelо «лисина за чолом» | праслов’янська |
| čelo розглядалося як s-основа | праслов’янська |
| чело́ | російська |
| чѐло | сербохорватська |
| hil | середньоанглійська |
| čelo «тс.» | словацька |
| čȇlo | словенська |
| чєло | старослов’янська |
| чоло «чоло; жіночий головний убір; передня частина ратного строю; передня частина корабля» | українська |
| čelo «чоло; фасад» | чеська |
| skalli «гола голова» | шведська |
| kálnas «гора» | ? |
| ex-cello «виділяюся, висуваюся, перевершую, піднімаюся» | ? |
| сelsus «який високо піднімається, високий; піднятий» | ? |
| collis «горб» | ? |
| columna «колона, стовп» | ? |
| holm «острів» | ? |
| hull (англ. hill «горб») | ? |
| ϰολώνη «височина, горб; курган» | ? |
| skalli «гола голова» | ? |
| calvus «лисий» | ? |
ці́ли́й
твердження про запозичення праслов’янського слова з германських мов (Hirt PBrB 23, 332) безпідставне;
споріднене з прус. kailūstiskan «здоров’я», гот. hails «цілий; здоровий», двн. heil «тс.», дангл. hǣl «добра прикмета; удача», дісл. heill «тс.», днн. дфриз. hēl «рятунок; добробут»;
псл. cělъ;
р. це́лый, бр. цэ́лы, др. цѣлыи «здоровий; чистий; непошкоджений», п. cały, ч. слц. celý, вл. cyły, нл. ceły, полаб. ćol, болг. цял, м. цел, схв. це̏о, слн. сål, стсл. цѣлъ «здоровий; цілий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
заціли́нитися
«обернутися на цілину (про поле)»
заціли́ти
«замкнути»
заціли́тися
«тс.»
зацілі́ти
«уціліти»
зціли́тель
зціли́ти
зцілі́ти
зцілю́щий
ізціли́ти
наці́ло
суці́лина
«сукупність; міцність»
су́цілком
«цілком»
суці́ль
суці́льний
суці́льність
«єдність»
усу́ціль
уцілі́лий
уцілі́ти
уціло́к
«цілком»
ці́ле
«справді, насправді»
ціле́ць
«велика кам’яна брила»
ці́лечкий
«цілісінький»
ці́ли
«цілком»
ціли́к
«цілина, переліг»
цілина́
ціли́нний
ціли́нник
ціли́тель
ціли́ти
ціли́ця
«цілина; сіль у кристалах»
цілі́сінький
ці́лісний
ці́лість
цілі́ський
«цілісінький»
цілі́ти
ці́лка
«цільні крупи»
цілко́вий
цілкови́тий
цілко́м
цілни́к
«земля, не займана вглиб; цілина»
цілнико́м
«навпростець (полем, а не шляхом)»
цілови́тий
цілце́м
цільба́
«зцілення»
ці́льма
«цілком»
ці́льний
цілю́чий
цілю́щий
цѣлый
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| цэ́лы | білоруська |
| цял | болгарська |
| cyły | верхньолужицька |
| hails «цілий; здоровий» | готська |
| hǣl «добра прикмета; удача» | давньоанглійська |
| heil «тс.» | давньоверхньонімецька |
| heill «тс.» | давньоісландська |
| hēl «рятунок; добробут» | давньонижньонімецька |
| цѣлыи «здоровий; чистий; непошкоджений» | давньоруська |
| hēl «рятунок; добробут» | давньофризька |
| цел | македонська |
| ceły | нижньолужицька |
| ćol | полабська |
| cały | польська |
| cělъ | праслов’янська |
| kailūstiskan «здоров’я» | прусська |
| це́лый | російська |
| о | сербохорватська |
| celý | словацька |
| сål | словенська |
| цѣлъ «здоровий; цілий» | старослов’янська |
| celý | чеська |
ціль «мішень; мета»
запозичене із середньоверхньонімецької мови через посередництво польської;
свн. zil › двн. zil «тс.» (н. Ziel) споріднене з гот. tilarids «скерований у ціль (про спис)», дангл. tilian «старатися, упадати; обробляти землю» (› англ. till «обробляти землю; (прийменник) до»), дфриз. tilia «досягати», гол. telen «творити, породжувати», днн. tilian «досягати, набувати» і, можливо, з дірл. dil «приємний; відповідний»;
р. цель, бр. цэль «мішень», п. cel, ч. cíl «ціль; фініш», слц. ciel’, вл. cyl, болг. м. цел, схв. ци̑љ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
надцілки́й
приці́л
приці́льний
цель
«тс.»
ці́ле́ць
«стрілець»
ці́лити
цілки́й
ці́льний
«влучний»
цільни́к
«діоптр»
цільови́й
ціля́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| цэль «мішень» | білоруська |
| цел | болгарська |
| cyl | верхньолужицька |
| telen «творити, породжувати» | голландська |
| tilarids «скерований у ціль (про спис)» | готська |
| tilian «старатися, упадати; обробляти землю» (› англ. till «обробляти землю; (прийменник) | давньоанглійська |
| zil «тс.» (н. Ziel) | давньоверхньонімецька |
| dil «приємний; відповідний» | давньоірландська |
| tilian «досягати, набувати» | давньонижньонімецька |
| tilia «досягати» | давньофризька |
| цел | македонська |
| cel | польська |
| цель | російська |
| љ | сербохорватська |
| zil | середньоверхньнімецька |
| ciel' | словацька |
| cíl «ціль; фініш» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України