ХУЛУ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. xula;

вважається спорідненим з xvala (іє. *sou-l-/su̯-ō-l-), пор. бр. [хула́] «хвала» (Потебня РФВ IV 202; Ильинский ИОРЯС 23, 168–170; ЭССЯ 8, 114–115) і, можливо, з дінд. svárati «звучати, співати, хвалити» (іє. *su̯e-r-);

припускався також зв’язок з коренем xyl- › укр. хили́ти, похи́лий (Bern. I 406; Фасмер IV 283–284; Младенов 673), зіставлялося з псл. skula «виступ, опуклість» (Мельничук Этимология 1966, 214; Brückner KZ 51, 237–238), з гот. (bi-)sauljan «марати», bisaulnan «маратися» (Matzenauer LF 7, 224; 8, 4; Bezzenberger BB 22, 479; Эндзелин СБЭ 71; Pedersen IF 5, 63–64);

розглядалося як експресивна зміна псл. *kudla, пов’язаного з др. кудити «лаяти, гудити» та ін. (Machek Studie 99);

псл. xuliti пояснювалося як запозичення з гот. hōlōn «обманювати», двн. huolian «тс.» (Meillet Études II 252);

р. хула́, бр. [хула́] «хвала», др. хула «хула; ганьба», ч. ст. chúlost «сором», болг. ху́ла, м. хула, схв. ху̏ла, слн. [húla], стсл. хоула;

запозичення з російської мови;

р. кара́ковый (про масть коня) «темно-гнідий, майже вороний, з підпалинами, жовтиною на морді і в пахах», ст. кара́кулый (з 1518 р.) «тс.», [кара́кула] «караковий кінь» походять від тюрк. karakula, складного слова, утвореного з kara «чорний» і kula «буланий» (пор. уйг. кирг. каз. ккалп. тур. алт. тув. kula (кула) «буланий, жовто-сірий; рудий, бурий», хак. хула, башк. тат. кола, чув. хӑла «тс.»);

своєї сучасної форми в російській мові слово, мабуть, набуло під впливом одина́ковый або подібних до нього прикметників;

менш вірогідне виведення з чаг. κараҕ «чорний, темний» (Фасмер II 191);

абсолютно неприйнятне зближення з гр. καρύκινος «темно-червоний» (Горяев 133);