ХРОМІТ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення із західноєвропейських мов (н. Chrom, фр. англ. chrome «хром»);

термін утворив у 1797 р. французький хімік Н. Воклен (N. L. Vauquelin, 1763–1829), який відкрив цей елемент, від гр. χρω̃μα (род. в. χρώματος) «поверхня тіла, шкіра; колір шкіри; фарба, колір», пов’язаного з χρόα «поверхня шкіри, колір шкіри, обличчя», χρώζω «торкатися, фарбувати», що зводяться до іє. *ghrōu-, *ghrō- «терти, мазати»;

р. бр. болг. м. хром, п. вл. chrom, ч. chrom, chrîm, слц. chrîm, схв. хроˇм, слн. krîm;

псл. xromъ(jь) «кривий, кульгавий» походить від давнішого *skromъ «обрізаний» (припускається, що первісно слово могло позначати каліцтво не тільки ніг, а й рук, інших частин тіла);

зіставлялося з н. Schramme «шрам, рубець», дінд. srāmáḥ «кривий, кульгавий» і зводилося до іє. *(s)krēm/(s)krǝm-, розширеного варіанта кореня *(s)ker- «різати, відсікати» з метатезою на слов’янському ґрунті sk › ks (› kch › ch) (Черных II 357; Bern. I 403; Pokorny I 945; сумніви див. Мейе MSL 19, 300; Ильинский ИОРЯС 16/4, 6);

існує також припущення, що початкове х- могло виникнути з іє. s через стадію експресивного š у назвах фізичної вади (Эндзелин СБЭ 71–72);

пропонувалося сумнівне виведення початкового х- з гіпотетичного словосполучення *nogu sromъ › *nogu xromъ «кульгавий на ноги» (Pedersen IF 5, 70);

слово виводилося й від кореня *skerm-, того, що в кре́мінь і скро́мний, у цьому випадку його первісне значення «поранений гострим предметом» (Brückner 184);

непереконлива думка (Machek IF 53, 93–94, ESJČ 206; Эндзелин СБЭ 71–72), що псл. xromъ споріднене з дінд. śramá- «кривий» і н. lahm «тс.» – чергування плавних r та l пояснюється як індоєвропейське, а слов’янський відповідник дістав початкове х- як інтенсифікуюче;

р. хромо́й, хрома́ть, бр. [хро́мы] Носович, др. хромыи, п. вл. нл. chromy, ч. слц. chromý, полаб. chrümĕ, болг. хром, м. [ром], схв. хро̏м, хро̀мац, слн. hròm, стсл. хромъ;