ХЛІВ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. хlěvъ;

загальновизнаної етимології не має;

вірогідне припущення, що псл. хlěvъ «обгороджений загін для худоби» є автохтонним слов’янським утворенням, спорідненим з лит. skålti «розколювати», kuõlas «кілок», хет. iškallāi «розривати, розколювати» (Мельничук Этимология 1966, 217);

розглядалося як запозичення з герм. *hlew-, *hlaiw-, пор. гот. hlaiw «могила, печера, яма», двн. hlēo «могильний бугор, могила», дісл. hlaiwa «тс.», гот. hlija «хатина», дісл. hlå «захист» (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 88–90; ЭССЯ 8, 30–31);

існує думка про генетичну спорідненість слов’янських та германських форм із розвитком іє. *sk- і *ks- › псл. х- (Младенов 669);

псл. xlěvъ пов’язувалося також із псл. klětь «кліть» (Bкüсkner 179), з лат. caulae «загорода, хлів» (Machek ESJČ 199; ВЯ 1957/1, 97), з псл. xoliti «холити», яке зводиться до іє. *ksol- (Мельничук Этимология 1966, 217; Schuster-Šewc 385);

р. болг. хлев, бр. хлеў, др. хлѣвъ, п. chlew, ч. chlåv, слц. chliev, вл. chlěw, нл. klěw, полаб. chlev, схв. [хле̑в, хли̏jев], слн. hlåv, стсл. хлѣвъ;

запозичення з грецької мови;

нгр. ϰαλύβα «курінь» видозмінене, можливо, під впливом хлів, холі́в «хлів»;

імовірно також, що укр. холи́ва, холі́в є суто слов’янські форми, пов’язані з хлів;