ХЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

результат фонетичного оформлення первісного мимовільного вигуку для вираження сміху або реготу;

паралельна форма до інших вигуків на вираження реготу – ге, ха;

можна думати, що первісно ці вигуки становили певну ларингальну єдність;

р. бр. болг. м. хе, ч. chechtati se, слн. hehetáti;

результат фонематичного оформлення інстинктивного звуку, що утворюється від різкого видихування повітря;

очевидно, результат фонетичного збігу первісного вигуку, який зустрічається також в інших індоєвропейських мовах (пор. нім. he (вигук радості), фр. hé «гей», лат. he (вигук хвилювання, обурення), дінд. he (вигук перед кличною формою) (Sławski І 411–412), і давньої вказівної частки займенникового походження, яка міститься також в укр. [гев] «тут, сюди», ген, бр. гэты «цей», n. hen (Мельничук Структ. елов. реч. 210–211; Фортунатов ИТ II 222);

р. зает. ге (вигук для вираження радості), п. he (вигук для вираження подиву; питальна частка), ч. слц. he (hé) (вигук для привертання уваги; питальна частка), болг. хе (вказівна частка; вигук спонукання, незадоволення), м. хе (вигук незадоволення, обурення), схв. he (вигук для вираження згоди, сумніву);