ХВАЛЬКОМ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
хва́лька «валет у картах; рід гри в карти»
варіант назви хви́лька «тс.», з первісного фи́лька «тс.», пов’язаного з власним іменем Фи́лька, Фи́ля;
початкове хв- і кореневе а з’явилися, очевидно, під впливом дієслова хвали́тися «призначати козирі»;
пояснення терміна [хва́лька] як утвореного безпосередньо від хвали́тися (Шейк 268) менш вірогідне;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хви́лька «тс.» | ? |
| фи́лька «тс.» | ? |
| Фи́лька | ? |
| Фи́ля | ? |
| хв- | ? |
| хвали́тися «призначати козирі» | ? |
| хва́лька | ? |
хва́ла́ «похвала, уславлення; урочисте звеличання, прославляння кого-, чого-небудь; гімн»
псл. xvala ‹ *su̯ōl-;
припускається спорідненість з xula «ганьба» (ЭССЯ 8, 118–119);
зіставлялося також з xyliti «нахиляти, згинати» (щодо чергування голосних у корені пор. укр. квас – ки́снути, р. хвата́ть – хити́ть), а первісне значення псл. xvaliti пов’язувалося з уявленням нахиляння, згинання, поклону, пор. лит. garbė˜ «честь, хвала», gárbinti «шанувати, поклонятися», прус. garbis «гора», псл. *gъr̥bъ «кривизна, випуклість, горб» (Бодуэн де Куртенэ ЖМНП 1903, май, 22; Лопатин ЭИРЯ IV 40);
зіставлялося з дінд. svaráti «звучить, виспівує, вихваляє», а також «блищить, сяє», пор. давню асоціацію ідей блиску і слави (Потебня РФВ 1880/4, 203);
висловлювалось припущення про спорідненість з дісл. skval- «балаканина, пусті слова», skvaldr- «голосна розмова», skvala «голосно розмовляти, кричати, кликати», які зводяться до іє. *(s)u̯ē˘l-/(s)u̯ō˘l- «кликати, дзвеніти (дзвонити)» (Brückner 187; Черных II 335; Pokorny I 550);
у такому разі на слов’янському ґрунті відбулася метатеза початкових sk (› ks › kх › х);
були спроби пов’язати хвала із slava, припускаючи заміну s на х і метатезу l – v (Meyer Donum nat. Schrijnen 413; Machek Slavia 16, 214);
недостатньо обґрунтоване виведення з двн. swёllan, н. schwellen «пухнути, набрякати» (Bern. I 407; Brückner 187);
р. бр. др. болг. хвала́, п. нл. chwała, ч. слц. chvála, вл. chwała, [khwała], нл. chwalba «похвала», схв. хва́ла, слн. hvála, стсл. хвала;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вихва́ла
вихва́лець
ви́хвалка
вихваля́ти
нахваля́тися
«погрожувати»
нехвали́тний
«нехвалений»
охва́ла
охваля́ти
перехвала́
пере́хвалка
пере́хвалки
перехва́лювати
по́хвал
«погроза»
похва́ла́
похвале́нство
по́хвалка
«погрози»
похва́льба́
по́хва́льний
при́хва́льба
прихва́льно
схва́лення
схва́льний
уфа́ла
ухва́ла
ухвали́ти
ухва́лювати
хвале́бник
хвале́ник
хвали́ти
хвали́тися
«задаватися; розповідати»
хвалі́й
хва́лка
«поговір, похвала; погроза»
хва́лощі
хвальба́
хвалько́
хвалькови́тий
хвалькува́тий
хва́льни́й
хвальни́цтво
«хвастовство, самохвальство»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хвала́ | білоруська |
| хвала́ | болгарська |
| chwała | верхньолужицька |
| swёllan | давньоверхньонімецька |
| svaráti «звучить, виспівує, вихваляє» | давньоіндійська |
| skval- «балаканина, пусті слова» | давньоісландська |
| хвала́ | давньоруська |
| *(s)u̯ē˘l-/(s)u̯ō˘l- «кликати, дзвеніти (дзвонити)» | індоєвропейська |
| garbė˜ «честь, хвала» | литовська |
| chwała | нижньолужицька |
| chwalba «похвала» | нижньолужицька |
| schwellen «пухнути, набрякати» | німецька |
| chwała | польська |
| xvala | праслов’янська |
| xvaliti | праслов’янська |
| *g «кривизна, випуклість, горб» | праслов’янська |
| garbis «гора» | прусська |
| хвала́ | російська |
| хва́ла | сербохорватська |
| chvála | словацька |
| hvála | словенська |
| хвала | старослов’янська |
| khwała | українська |
| chvála | чеська |
| xula «ганьба» | ? |
| xyliti «нахиляти, згинати» (щодо чергування голосних у корені пор. укр. квас -- ки́снути, р. хвата́ть -- хити́ть) | ? |
| garbė˜ «честь, хвала» | ? |
| gárbinti «шанувати, поклонятися» | ? |
| також «блищить, сяє» | ? |
| давню асоціацію ідей блиску і слави | ? |
| skvaldr- «голосна розмова» | ? |
| skvala «голосно розмовляти, кричати, кликати» | ? |
| хвала | ? |
| slava | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України