ХВАЛИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
хва́ла́ «похвала, уславлення; урочисте звеличання, прославляння кого-, чого-небудь; гімн»
недостатньо обґрунтоване виведення з двн. swёllan, н. schwellen «пухнути, набрякати» (Bern. I 407; Brückner 187);
були спроби пов’язати хвала із slava, припускаючи заміну s на х і метатезу l – v (Meyer Donum nat. Schrijnen 413; Machek Slavia 16, 214);
псл. xvala ‹ *su̯ōl-;
припускається спорідненість з xula «ганьба» (ЭССЯ 8, 118–119);
зіставлялося також з xyliti «нахиляти, згинати» (щодо чергування голосних у корені пор. укр. квас – ки́снути, р. хвата́ть – хити́ть), а первісне значення псл. xvaliti пов’язувалося з уявленням нахиляння, згинання, поклону, пор. лит. garbė˜ «честь, хвала», gárbinti «шанувати, поклонятися», прус. garbis «гора», псл. *gъr̥bъ «кривизна, випуклість, горб» (Бодуэн де Куртенэ ЖМНП 1903, май, 22; Лопатин ЭИРЯ IV 40);
зіставлялося з дінд. svaráti «звучить, виспівує, вихваляє», а також «блищить, сяє», пор. давню асоціацію ідей блиску і слави (Потебня РФВ 1880/4, 203);
висловлювалось припущення про спорідненість з дісл. skval- «балаканина, пусті слова», skvaldr- «голосна розмова», skvala «голосно розмовляти, кричати, кликати», які зводяться до іє. *(s)u̯ē˘l-/(s)u̯ō˘l- «кликати, дзвеніти (дзвонити)» (Brückner 187; Черных II 335; Pokorny I 550);
у такому разі на слов’янському ґрунті відбулася метатеза початкових sk (› ks › kх › х);
р. бр. др. болг. хвала́, п. нл. chwała, ч. слц. chvála, вл. chwała, [khwała], нл. chwalba «похвала», схв. хва́ла, слн. hvála, стсл. хвала;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вихва́ла
вихва́лець
ви́хвалка
вихваля́ти
нахваля́тися
«погрожувати»
нехвали́тний
«нехвалений»
охва́ла
охваля́ти
перехвала́
пере́хвалка
пере́хвалки
перехва́лювати
по́хвал
«погроза»
похва́ла́
похвале́нство
по́хвалка
«погрози»
похва́льба́
по́хва́льний
при́хва́льба
прихва́льно
схва́лення
схва́льний
уфа́ла
ухва́ла
ухвали́ти
ухва́лювати
хвале́бник
хвале́ник
хвали́ти
хвали́тися
«задаватися; розповідати»
хвалі́й
хва́лка
«поговір, похвала; погроза»
хва́лощі
хвальба́
хвалько́
хвалькови́тий
хвалькува́тий
хва́льни́й
хвальни́цтво
«хвастовство, самохвальство»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хвала́ | білоруська |
| хвала́ | болгарська |
| chwała | верхньолужицька |
| swёllan | давньоверхньонімецька |
| svaráti «звучить, виспівує, вихваляє» | давньоіндійська |
| skval- «балаканина, пусті слова» | давньоісландська |
| хвала́ | давньоруська |
| *(s)u̯ē˘l-/(s)u̯ō˘l- «кликати, дзвеніти (дзвонити)» | індоєвропейська |
| garbė˜ «честь, хвала» | литовська |
| chwała | нижньолужицька |
| chwalba «похвала» | нижньолужицька |
| schwellen «пухнути, набрякати» | німецька |
| chwała | польська |
| xvala | праслов’янська |
| xvaliti | праслов’янська |
| *g «кривизна, випуклість, горб» | праслов’янська |
| garbis «гора» | прусська |
| хвала́ | російська |
| хва́ла | сербохорватська |
| chvála | словацька |
| hvála | словенська |
| хвала | старослов’янська |
| khwała | українська |
| chvála | чеська |
| хвала | ? |
| slava | ? |
| xula «ганьба» | ? |
| xyliti «нахиляти, згинати» (щодо чергування голосних у корені пор. укр. квас -- ки́снути, р. хвата́ть -- хити́ть) | ? |
| garbė˜ «честь, хвала» | ? |
| gárbinti «шанувати, поклонятися» | ? |
| також «блищить, сяє» | ? |
| давню асоціацію ідей блиску і слави | ? |
| skvaldr- «голосна розмова» | ? |
| skvala «голосно розмовляти, кричати, кликати» | ? |
наха́лом «насильно, силою, силоміць»
запозичення з російської мови;
р. [наха́лом] «нахабно, силою, нахабством» є прислівниковим утворенням від іменника наха́л, пов’язаного з хо́лить «пестити», укр. [холи́ти] «чистити», холу́й, шалі́ти (з чергуванням звуків), болг. оха́лен «той, що живе в достатках; заможний», охо́лен «тс.», схв. òхол «зарозумілий, гордовитий, чванливий, нахабний», слн. ohól «зарозумілий, гордовитий, чванливий»;
помилковим є пов’язання (Iljinskij AfSlPh 29, 167) з хвала́;
болг. наха́л «нахаба, нахабник»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| оха́лен «той, що живе в достатках; заможний» | болгарська |
| наха́л «нахаба, нахабник» | болгарська |
| наха́лом «нахабно, силою, нахабством» | російська |
| òхол «зарозумілий, гордовитий, чванливий, нахабний» | сербохорватська |
| ohól «зарозумілий, гордовитий, чванливий» | словенська |
| холи́ти «чистити» | українська |
| наха́л | ? |
| хо́лить «пестити» | ? |
| холу́й | ? |
| шалі́ти (з чергуванням звуків) | ? |
| охо́лен «тс.» | ? |
| хвала | ? |
хвали́бі «лісовий жайворонок, Alauda arborea» (орн.)
складне слово, утворене з наказової форми дієслова хвали́ти та форми іменника біг, тобто «той, що хвалить Бога» (до словотвору пор. аналогічне спаси́бі від спаси біг, а також крути́вус, верти́хвіст і под.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
хвали́біг
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хвали́ти | ? |
| біг | ? |
| тобто «той, що хвалить Бога» (до словотвору пор. аналогічне спаси́бі від спаси біг, а також крути́вус, верти́хвіст і под.) | ? |
хвалістра́нт «хвалько»
експресивне утворення на основі дієслова хвали́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хвали́ти | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України