ХАБ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. xabъjь «слабий, поганий» є похідним від дієслова xabati «псувати, бруднити» з іє. *ksābhō;

вважається спорідненим з лит. skõbti «скребти, вирізати, довбити» (Brückner 175; Фасмер IV 214; Иллич-Свитыч ВЯ 1961/4, 94; ЭССЯ 8, 7–8) і skîbti «киснути» (Sławski I 58), зближувалося з гр. ϰωφός «глухий» (Младенов 664; Machek ESJČ 194), з вірм. xabel «обманювати» (Lewy KZ 52, 310), з дінд. kṣápate «умертвляти плоть» (Machek Slavia 16, 175);

псл. xabiti зводилося також до іє. *khō˘bh- «різати, рубати», пор. ч. cháb «гілка з листям; прут», chabí «гілля» (Ильинский ИОРЯС 20/4, 137–139);

для цсл. хабити сѧ припускалося запозичення з гот. haban (Uhlenbeck AfSlPh 15, 485);

п. chabeta «шкапа», [chaba, chabas] «тс.», chaby «кості; кістки, що випинаються з-під шкіри», ч. chabý «слабий, немічний, поганий», chabota «слабість, неміч», chabiti «ослабляти», слц. chabý «слабий», болг. хабя́ «псую», схв. ха̏бен «поганий», слн. hábiti «пошкоджувати», цсл. хабити «жувати; гноїти»;

утворене від хаб, псл. xabiti «псувати» (Ильинский ИОРЯС 20/4, 137–138; ЭССЯ 8, 7–9, проти Фасмер IV 213);

припускався зв’язок з хо́бот (Фасмер IV 213), з лит. kèbti «покривати шкуркою» (Machek Slavia 16, 179–180);

р. [хабази́на] «кілок, жердина», п. chabaź «бур’ян», ч. [chab] «гілка, прут», chabina, chabovina «тс.», слц. chabina «прут, різка», нл. chabźе «засохлі віти ялини або сосни без хвої»;

запозичення з польської мови;

п. schab «м’ясо при ребрах (особливо з кабана), свиняча грудинка», очевидно, пов’язане з chaby «кістки, що стирчать з-під шкіри», укр. [ха́ба] «шкапа»;

р. [схаб (белужий)] «ребра, грудинка»;

не зовсім ясне;

можливо, похідне утворення від незасвідченого *хабата́р «козолуп», що зводиться до псл. xabati «псувати, бруднити», пор. укр. ха́ба «шкапа», п. chaba «тс.», ч. [chabanina] «сухе, погане м’ясо»;

мабуть, експресивне утворення, пов’язане з ха́ба, хабе́та «шкапа»;