ФІНКОЮ — ЕТИМОЛОГІЯ
фін
запозичення зі скандинавських мов;
шв. finne «фін», дісл. finnr «тс.» (пор. лат. Fеnnі (мн.), гр. Φίννοι «тс.»), можливо, споріднені з гот. finþan «знаходити» і первісно означали «мисливець, стрілець»;
фі́нка «вид ножа» виникло внаслідок скорочення словосполучення фінський ніж;
р. финн, бр. фін, п. ч. слц. вл. Fin, болг. фин, финн. м. Фи́нец, схв. Фи́нац, слн. Fínec;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фі́нка
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| фін | білоруська |
| фин | болгарська |
| Fin | верхньолужицька |
| finþan «знаходити» | готська |
| Φίννοι «тс.» | грецька |
| finnr «тс.» (пор. лат. Fеnnі (мн.) | давньоісландська |
| Fеnnі | латинська |
| Фи́нец | македонська |
| Fin | польська |
| финн | російська |
| Фи́нац | сербохорватська |
| Fin | словацька |
| Fínec | словенська |
| фі́нка «вид ножа» | українська |
| фінський ніж | українська |
| Fin | чеська |
| finne «фін» | шведська |
| Фи́нец | ? |
фі́на «личинка солітера» (зоол.)
запозичення з німецької мови;
нвн. Fínne (свн. vinne, pfinne) «плавець риби; прищ; глист» продовжує споріднене з гол. vin «плавець риби; прищ; вугор», норв. [fіnn(е)] (бот.) «мичка, Nardus L.», шв. [fen(a)], флам. vimme «колос»;
в основу всіх значень лягло поняття «гострий наріст»;
р. фи́нна, бр. фі́на;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фі́нка
фіно́з
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| фі́на | білоруська |
| vin «плавець риби; прищ; вугор» | голландська |
| Fínne «плавець риби; прищ; глист» (свн. vinne, pfinne) | нововерхньонімецька |
| fіnn(е) «мичка, Nardus L.» (бот.) | норвезька |
| фи́нна | російська |
| vinne | середньоверхньнімецька |
| pfinne | середньоверхньнімецька |
| vimme «колос» | фламандська |
| fen(a) | шведська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України