ФОРТЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з німецької мови;

н. Fort засвоєне під час Тридцятирічної війни XVII ст. з фр. fort, первісно «міцний майданчик», згодом «укріплення, фортеця», похідного від лат. fortis «міцний» (‹ forctis), що зводиться до іє. *bherg̑h- «високий» (‹ іє. *bher- «нести, підіймати»), з яким споріднені дінд. bṛhánt- «товстий, сильний, великий, високий», ав. bǝrǝzant «високий», хет. parkuš «тс.», тох. A parkas «довгий», тох. B parkar-ňn̄е «довжина», вірм. berj «висота», герм. *berga-, гот. *baírg-, дісл. bjarg, двн. днн. дфриз. bёrg, дангл. beorg, нгол. шв. норв. ісл. berg, псл. *bergъ, стсл. брѣгъ, укр. бе́рег;

р. бр. болг. форт, п. ч. слц. fort, схв. фор, слн. fórt;

запозичення з німецької мови;

н. fort «геть» споріднене з свн. vort «уперед, далі», днн. дфриз. forth, дангл. forþ «геть», що зводяться до герм. *forþa від *pr̥to ‹ *pro «вперед», з яким пов’язане також н. vor;

п. fort «геть»;

фонетичний варіант нормативного хорт з гіперичною заміною х › ф;