ФОНЕМАТИЧНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
фоне́ма «найменша звукова одиниця мови, яка служить для творення й розрізнення слів та їхніх форм»
науковий лінгвістичний термін, запозичений у XIX ст. через посередництво російської мови з французької (у російській науковій літературі вперше вжив Бодуен де Куртене у статті 1881 р.);
фр. phonѐme «фонема» походить від гр. φώνημα «голос, звук; слово», утвореного з іменника φωνή «звук»;
р. болг. фоне́ма, бр. фане́ма, п. fonem, fonema, fonemat, ч. foném, fonéma, слц. fonéma, вл. fonem, м. фонем, фонема, схв. фо̀не̄м;
Фонетичні та словотвірні варіанти
фонемати́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| фане́ма | білоруська |
| фоне́ма | болгарська |
| fonem | верхньолужицька |
| φώνημα «голос, звук; слово» | грецька |
| φωνή «звук» | грецька |
| фонем | македонська |
| фонема | македонська |
| fonem | польська |
| fonema | польська |
| fonemat | польська |
| фоне́ма | російська |
| фо̀не̄м | сербохорватська |
| fonéma | словацька |
| phonѐme «фонема» | французька |
| foném | чеська |
| fonéma | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України