УПОВАННЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. pъvati, upъvati;

в українській запозичення з церковнослов’янської мови (цсл. оуповати, оупованiе);

псл. *pъv- певної етимології не має;

зіставляється з двн. fowen (‹ fawjan) «просіювати крізь решето, очищати (зерно)», дінд. pávatē, punā́ti «очищає; спокутує; прояснює», що зводяться до іє. *peu-/ pou-/peu̯ǝ-/pŭ- «очищати»;

у такому разі розвиток значення міг би бути: «очищати» → «приносити очисну жертву» → «сподіватись на Божу милість» → «уповати»;

пов’язувалося також з хет. kappuvāi- (де ka- префікс) «поважати; мислити, думати, припускати», лат. putō «поважати; мислити, припускати», н. hoffen «сподіватись» (Machek ESJČ 123–124);

ще менш переконливе зіставлення з лит. pū́ti, pūvù, puvaũ «гнити, псуватись» (Zubató AfSlPh 16, 408, проти Розвадовський RSl 2, 103);

р. упова́ть, др. (кн.) пъвати «надіятись; довіряти; бути переконаним», упъвати «тс.», пъвание, упование, п. ufać «надіятись; довіряти», п. ст. pwać, ч. doufati «надіятись», ч. ст. úfati, слц. úfat’ (sa) «сподіватись», болг. упова́вам се «надіятися», [у́фам се] «тс.», схв. [у̏фати се] «надіятись», слн. úpati «тс.», úpati si «насмілюватися, наважуватися», стсл. пъвати, оупъвати;