УМОВА — ЕТИМОЛОГІЯ

мо́ва

псл. *mъlѵа «гомін», *mъlѵiti «гомоніти»;
походження остаточно не з’ясоване;
розглядається як звуконаслідувальне утворення (Преобр. І 548; Holub–Kop. 227; Младенов 310);
зіставляється з дінд. brávῑti «говорить», ав. mraoiti «тс.» (Machek ESJČ 369; Герценберг Ир. языкозн. 132);
припускається зв’язок з лат. murmurāre «бурмотіти» (Holub–Кор. 227), prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» (Szemerenyi (Emérita 22, 159–160), з псл. mel-/ mol- «молоти» (Schuster-Šewc 945);
р. молва́ «поговір», бр. мо́ва, п. mowa «мова, мовлення» (з укр.), ст. mołwa, ч. слц. ст. mluva «тс.», вл. (заст.) mołwić, нл. mołwiś, болг. мълва́ «поговір; говір, гомін», слн. [muviti] «бурмотіти», [mólviti] «тс.», стсл. мльвa «галас, нарікання»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

безмо́в'я «безмовність, мовчання»
безмо́вий «німий»
безмо́вний
вимі́вка «вимова; додаткова умова; відмовка»
вимо́ва «вимовляння; [домовленість; додаткова нагорода за умовою; докір; відмовка]»
ви́мовка «відмовка»
ви́мовки «умовна плата за наречену, данина її сім’ї»
вимовля́ти «казати, говорити; виговорювати; випрошувати, домовлятися про платню; [дорікати; виправдовуватися]»
вимо́вний «пов’язаний з вимовою; виразний; докірливий»
вимо́внина «частина майна, виділювана з загальних умов контракту» (заст.)
відмо́ва
відмо́вка
відмовля́ти
відмо́вний
відмо́вник «той, хто відмовився»
домо́ва «умова, угода»
домо́вини «обрядовий договір між батьками перед весіллям дітей»
домо́вленість
домовля́нка «умова, договір, контракт»
домовля́ти «умовлятися; дорікати»
домовлятися
домо́вний «домовлений»
замо́ва «замовлення, заклинання»
замо́вець
замо́вини «замова, заклинання»
замови́тель «клієнт, замовник»
замо́вка «замова»
замовля́ти «робити замовлення; заклинати, заговорювати»
замо́вний «який замовляється»
замо́вни́й «заговорений»
замо́вник «той, хто замовляє»
замо́вщик «знахар, заклинач»
змо́ва
змо́вини «заручини; угода»
змо́вити «справити заручини; сказати; замовити»
змо́вка «змова; розмова»
змовле́нник «змовник»
змовля́тися
змо́вник
змо́вництво
зумо́вити «викликати, стати причиною»
мі́вний «балакучий»
мо́вець
мо́вити «говорити, сказати; [думати ВеБ]»
мо́вка «мовний зворот, вираз»
мовки́ня «промовецьжінка»
мо́влення
мовля́в «нібито; так би мовити»
мовля́нин «мовець»
мовля́ти «говорити, казати, розповідати» (заст.)
мовля́чий «тс.»
мо́вний «пов’язаний з мовою; [балакучий]»
мо́вник «мовознавець; викладач мови»
мовни́ця «трибуна Ж; граматика Пі»
мо́вність «балакучість»
намо́ва «підмова; наклеп; умова, згода»
намо́ви́на «підмова, умовляння»
на́мо́вка «підмова; умова, згода»
намовля́ти «зводити наклеп; умовляти»
намовля́тися «домовлятися»
намо́вник «підмовник»
невимо́вний
невідмо́вний «неспростовний; незаперечний»
недомі́вний «який має погану вимову»
недомо́ва «недорікуватий, заїка»
недомо́вка
недомо́влий «тс; недорікуватий; нечіткий, незрозумілий Ж»
немі́вний «неговіркий, мовчазний»
немо́ва «неговірка людина»
немовли́ий «тс.»
немовля́
немовля́чий «той, хто не говорить; німий»
немовля́щий «тс.»
немо́вний «неговіркий; мовчазний, лаконічний»
неумо́вний «німий»
обмівни́й «наклепницький»
обмівни́к «наклепник»
обмо́ва «наклеп»
обмо́вка «помилка на слові»
обмовля́ти «ганити, гудити; оббріхувати»
обмовля́тися «проговорюватися»
обмо́вник «наклепник»
обумо́вити
омі́вка «наклеп»
омо́ва «обговорення; наклеп»
передмо́ва
передумо́ва
перемо́ва «переманювання; поговір; переказ; переконування; поштовий переказ»
перемо́ви «переговори; розмови» (заст.)
перемо́вини «розмови»
перемо́вити «обмінятися словами; переманути»
перемовля́тися «обмінюватися словами; [сперечатися]»
підмо́ва «підбурювання»
підмовля́ти «підбурювати; умовляти»
підмо́вник
помі́вка «приказка; розмова»
помо́ва «плітки»
помо́вка «приказка; [розмова]»
помовля́ти «умовляти, намовляти»
прамо́ва «мова-основа»
при́мі́вка «замовляння; приказка»
примі́вник «знахар, що лікує замовлянням»
примо́ва «знахарське замовляння; [поговір; поголоска; згадка; натяк; приказка Нед]»
при́мо́вка «приказка»
примо́вля «тс.»
примовля́ти «приговорювати; заговорювати; закликати; [домовлятися]»
примовля́тися «вступати в розмову; клопотатися»
промі́вка «мова, мовлення»
промівни́к «чарівник, знахар»
промо́ва «публічний виступ; [обговорення; заклинання, заговір Нед]»
промо́вець «доповідач; [захисник, заступник Нед]»
промо́вистий «виразний, красномовний»
промо́вка «приказка, примовка, [розмова; вимова]»
промовля́ти
промовля́тися «проговорюватися; прориватися»
промо́вний «красномовний»
промо́вницький «ораторський»
розмо́ва
розмо́вини «розмови, балачки»
розмо́витися «поговорити»
розмовля́ти
розмо́вний
розмо́вник «підручник; учасник бесіди»
умо́ва
умо́вина «умова»
умо́вини «умови; [огляд, розглядини Нед]»
умо́вка «договір, умова; [обумовлення Нед]» (заст.)
умовля́ти
умовля́тися
умо́вний
Етимологічні відповідники

Слово Мова
mraoiti «тс.» авестійська
мо́ва білоруська
мълва́ болгарська
mołwić (заст.) верхньолужицька
brávῑti «говорить» давньоіндійська
murmurāre «бурмотіти» латинська
prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» латинська
mołwiś нижньолужицька
mowa «мова, мовлення»укр.) польська
mołwa польська
*m<SUP>ъ</SUP>ѵа «гомін» праслов’янська
*m<SUP>ъ</SUP>ѵiti «гомоніти» праслов’янська
mel-/ mol- «молоти» праслов’янська
молва́ російська
mluva «тс.» словацька
mluva «тс.» словацька
muviti «бурмотіти» словенська
mólviti «тс.» словенська
млъвa «галас, нарікання» старослов’янська
mluva «тс.» чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України